Шмагія

Щокате, рябе офiцерове обличчя виказувало най-жвавiший iнтерес до «майстра чаклуна»; здавалося, солдафон тiльки й чекав, коли його запросять до столу. Мускулюс не був досвiдченим фiзiогномом i не бажав вдаватися до Високоi Науки, проте бачив, що iнтерес ландвер’ера – козирний. Вiн чогось хотiв вiд малефiка.

Просто пиятика в новiй компанii? Нiтрохи.

Гострi очицi буравили намiчену жертву, вгвинчувались у самiсiньке осердя. Так дивиться столяр на полiно, що трапилося пiд руку, мiркуючи: пустити на паливо чи виточити марiонетку для приятеля-лялькаря?!

– Господарю! Ще кминноi нашому поважному гостевi! За мiй рахунок!

– Буде виконано, пане ланд-майоре!

Перш нiж чаклун устиг вiдмовитися, ширма зiмкнулась.

Дивна рiч: дрiбниця, абищо, а настрiй зiпсований безнадiйно.

А тут ще Веселi Брати несхвально косували на Андреа: скнара, гребуе товариством святих отцiв! У прiора-диякона Братiв у лiвому оцi виявився характерний прикос, i Мускулюс машинально закрився ослабленими «Плодами Лихоi вдачi». Чаропльотiв мiж Братами не водилося, але пики всiеi компанii (включаючи здорованя з магiстрату) були надзвичайно похмурi.

«От же ж люди! І чого iм у миру не жилося?!»

Орден Веселих Братiв заснували понад три столiття тому, при Фредерiку Барбабеллi. Незабаром вiн заручився пiдтримкою бiльшостi правлячих династiй: тут з незрозумiлих причин особливо постаралися духiвники найяснiших дружин. До Братiв приходили адепти Тринадцяти Скорбот, якi втратили надiю злитися з Романтичним Му, аскети церкви Неприборканоi Смиренностi, що зажадали додаткових мук, першопрохiдцi Двох Кiлець, неофiти Двох Кiнцiв i жерцi Серединного Цвяха, – одним словом, титани подвижництва й стовпи зречення, невдоволенi духовно.

Вони стукали, i iм вiдчинялося.

Хоча не всiм.

На кандидата в члени Братства чекав ряд випробувань: на чистоту помислiв, витривалiсть щодо спокус i мiць тiлесну.