Шмагія

Компанiю iм складав рожевощокий широкоплечий простак iз бляхою магiстрату на грудях. Навколо Братiв i здорованя-простака, як оси над розлитим медом, кружляли Доступнi Сестри в глухих, невинно-прозорих сукнях iз хвостами леопардiв. Хвости томливо звивалися: досягалося це за допомогою хитромудроi шнурiвки лiфiв.

Брати з надiею втупилися в нового вiдвiдувача. Старший навiть пустив сльозу, запрошуючи, махнув рукою, але Мускулюс вдав слiпого. Гаяти час у тенетах цього ордену – затяжке випробування для печiнки, гаманця й шлунка.

Особливо, якщо згадати про вчорашнiх трепангiв! Закон суворий: сiв за один стiл iз Братами – iж, пий, гуляй нарiвнi, а плати вдвiчi. Можеш дотримуватися помiрностi, але тодi плати вчетверо. А ще на iхнi кислi пики дивитися…

На щастя, пiд оливою в горщику виявився кутовий столик на два мiсця, щойно звiльнений клiентами.

Малефiк швидко пройшов туди.

* * *

Звiстка про прибуття до Ятрицi столичного чаклуна вже поширилася мiстом. Буквально за хвилину перед Андреа виник власник «Кульгавого Мiрошника».

Вiн виявляв безсумнiвну подiбнiсть до скульптури над входом, хiба що скульптурi бракувало кухарського ножа при поясi.

– Щасливий! – глибоким баритоном почав вiн, зсуваючи набакир хустку на головi. – Сердечно радий бачити вас, шановний майстре, в моему скромному закладi. Надовго до нас? Що зволите замовити?

Господар галантно шаркнув протезом.

– На тиждень, може, на два. А замовити зволю. Перш за все – глечичок кминноi з сiллю. До нього – окунцiв, томлених на жару.

Великих, але не надто жирних. Із гранатовим соусом. Ще подайте тонких житнiх хлiбцiв i запiканку з васильком.

У рудих очах аустатора вiдбилося спiвчуття. Клiент бажае кминноi з сiллю й нiчого жирного? – виходить, страждае пiсля надмiрноi старанностi. «Нiчого, шановний! Беремо вашу недугу на абордаж! Завтра ж будете огiрки з молоком безкарно iсти!» – виразно читалося на обличчi господаря.

– А скажи-но, голубе, – раптовий спалах цiкавостi змусив чаклуна притримати аустатора за лiкоть.

 – Грамота, диво-дзеркало… Прогорiти не боiшся? Чи всякий схоче зi стрiксом за спiльною трапезою сидiти?!

У вiдповiдь хазяiн просяяв хитрющою посмiшкою i вiдразу зробився схожий на мiдний таз.

– Даруйте, майстре чаклун… Я вас чаклунства навчати не вiзьмуся. Але й ви менi в трактирнiй справi, пробачте, не вчитель. Де ще поважний бюргер на дикого iгiса глянути зможе? А нiде! Крiм як у Джонатана Окоста. Ви вже повiрте, я горобець стрiляний, на людях знаюся.