Шмагія

Над входом у заклад красувалася скульптура, виконана в пiвтора людськi зрости: мiрошник надзвичайно розбишакуватого вигляду, з дерев’яною ногою, осiдлав дiжку та блаженно припав до кухля з пивом. Для бiльшого смiху скульптор убрав мiрошника в сутану з рюшами, священний одяг Веселих Братiв, чия обитель, як i передбачалося статутом ордену, височiла якраз напроти закладу для пиття-закусування. Поза сумнiвом, святi отцi були тут частими й бажаними гостями: iхнi служби, заутренi та всенощнi, вiдповiдно до давнiх привiлеiв, оплачував державний Цензорат.

Вигляд у розфарбованого мiрошника був дуже натуралiстичний – у темрявi та на п’яну голову його часто приймали за живого велетня-пияка та дуже лякалися.

До цiеi аустерii чаклун заходив i за минулих вiдвiдин мiста. І враження зберiг найпозитивнiше.

За час, що минув звiдтодi, тут мало що змiнилося. Стелю прикрасили колесами вiд воза, опудало Янкеля-Привида замiнили на портрет iмператора Пiпiна Садженого на повний зрiст. Додалися двое дзеркал у передпокоi, обабiч гардероба: одне звичайне, яке вiдбивало людей, котрi ще не втратили своеi подоби, друге ж – iгiсiв, спектрумiв та iнших ламiй, якби такi завернули сюди сьорбнути пивця.

До речi, зручно. При входi й виходi можна зайвий раз упевнитися: живий ти чи вже не цiлком. Головне, сп’яну дзеркала не переплутати. Поруч висiла вiрча грамота. Пергамент, дрiбно пописаний в’яззю калiграфа, свiдчив, що в «Кульгавому Мiрошнику» правом притулку й безперешкодного допуску користуеться будь-яке створiння, котре бажае пiдкрiпити сили тiлеснi й духовнi. Аби тiльки присутнiсть i нахили оного не перешкоджали рештi вiдвiдувачiв.

Виконаний червоною тушшю постскриптум нагадував: «Клiенти в меню не входять!»

Тутешнiй хазяiн був великим лiбералом. Мускулюс подумав, що такий документ при входi перетворить аустерiю на пустелю, розполохае мирних бюргерiв. Зовсiм нi! Аустерiя процвiтала. Перша, «народна» зала виявилася натоптаною пiд зав’язку. Гуртiвники-таврогони в стьобаних сiряках i штанях зi шкiряним «сiдлом»; п’яниця-бирюч iз довгомiрною буциною; трiйця ковпачникiв iз дружинами-одноденками; офенi в крикливих каптанах «хвiст кочета», бортники з околишнiх сiл, спiвачки-реготушки…

Довго розглядати строкату публiку малефiк не став, вiдразу пройшов у другу, «чисту» залу.

Тут сидiв люд поважнiший. Хоча й тут вiльних мiсць залишалося обмаль. Один табурет був порожнiй за столом, де зi скорботою та ретельнiстю пиячила могутня купка Веселих Братiв.