Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Не знаю, – Аудрюс знизав плечима. – Я ж переiхав. У мене тепер хутiр кiлометрiв за сорок од Вiльнюса. Поблизу – нiкого.

– Це добре, – закивав Алiк. – Менi теж iнодi хочеться, щоб поблизу – нiкого! Але е своя привабливiсть i в зворотному… Хоча в мене тут поблизу тiльки мачуха та кiлька миролюбних сусiдiв. Щось у мене в животi нудно…

– Я б теж з'iв… i випив би…

– Випити легше. – Алiк пiдвiвся з канапи, розiм'яв плечовi суглоби. – Коли людина п'е, в неi тiльки слух працюе! А от щоб жувати, потрiбна енергiя…

– А в тебе е що пожувати? – поцiкавився Аудрюс.

Алiк заперечливо хитнув головою.

– Був хлiб, було масло, але я щороку пiд вiсiмнадцяте вересня пощуся… скидаю вагу…

– Ну так давай куди-небудь сходимо, – запропонував литовець.

Алiк замислився.

– Можна було б у круглу чебуречну бiля озера… Але чебуреки без пива не можна… А я… я ще не готовий до об'iдалiвки. Як ти думаеш, наш кадебешник правду сказав? Це ж при тобi було…

– У мене пам'ять на порожню голову i тверезий шлунок не працюе, – видихнув Аудрюс.

– Ти нiчого не переплутав? – утупився в товариша Алiк.

– Що переплутав? – здивувався Аудрюс.

– Ну… порожня голова… тверезий шлунок…

– А-а! А що я сказав?! Росiйську забуваю потихеньку, на хуторi по-росiйськи говорити нi з ким.

– Так ти так i сказав, що навколо нiкого i що ти на хуторi сам.

– От i кажу, що нi з ким! – Аудрюс для переконливостi своiх слiв закивав. – Може, в тебе ризькi шпроти е? – запитав вiн. – Ранiше в кожному будинку був запас ризьких шпротiв!

– Звiдкiля в мене ризькi шпроти? Ходiмо! – Алiк заклично махнув рукою.

На вулицi пахло сирою лiсовою прiлiстю. За негустим частоколом соснових стовбурiв мелькали машини, що мчали у бiк Брюховичiв.

За спиною у досить струнких для свого вiку хiпi завелася машина. Алiк обернувся, побачив за лобовим склом жовтого «москвича» обличчя сусiда по двору. Махнув йому рукою – чи то вiтально, чи то запитально.

– Пiдвезти? – ввiчливо поцiкавився сусiд, опустивши донизу пiвскла дверець.

– Угу, – кивнув Алiк.

Вони всiлися на задне сидiння, жорстке i трохи колюче через пружини, що випиналися знизу.

Машина виiхала на дорогу й повернула лiворуч, у бiк мiста.

– Вам куди? – обернувся водiй.

– Та думали в Брюховичi… у чебуречну…

– Нi, я на Повiтряну, – мовив сусiд i натиснув на гальмо.

– Паняй, паняй! – пiдбадьорив його Алiк, що не бажав виходити з «москвича» i знов опинитися на вулицi перед вибором, який починав дратувати.