Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Львiвська гастроль Джимi Хендрiкса

Андрiй Юрiйович Курков

«У життi найцiкавiше – це життя», – сказав одного разу Андрiй Курков, звертаючись до своiх читачiв І його новий роман «Львiвська гастроль Джимi Хендрiкса», де переплiтаються дiйснiсть i вигадка, де немае межi мiж реальнiстю i сюрреалiзмом, яскраве тому пiдтвердження Над сухопутним Львовом лiтають чайки, i в мiстi часом пахне морем Колишнi хiпi в компанii з екс-капiтаном КДБ збираються на Личакiвському цвинтарi бiля могили американського рок-спiвака i гiтариста Джимi Хендрiкса А по стародавнiх вулицях мiста носиться ночами старенька iномарка з людьми, жадаючими вилiкуватися

Андрiй Курков

Львiвська гастроль Джимi Хендрiкса

Автор висловлюе щиру подяку

меру Львова Андрiю Івановичу Садовомуза запрошення написати роман про мiсто, яке було, е i завжди буде залишатися одним з найцiкавiших i найкрасивiших мiст-загадок на мапi Європи,

власникам i персоналу готелю «Леополiс» за доброту та наданi затишок i комфорт пiд час моiх частих приiздiв i окремо – за вишукану, приголомшливу кухню,

героям цього роману Юрковi Винничуку, Алiку Олисевичута Оксанi Прохорець за згоду стати героями i за те, що впустили мене в свое життя i в своi бiографii,

моiм давнiм i новим львiвським друзям: Михайлу Ватуляку i його сiм 7, Тарасу Возняку, Галинi Вдовиченко та багатьом-багатьом iншим,

видавцевi Юрiю Николишину та видавництву «Апрiорi»за подаровану менi бiблiотеку книг про старий та новий Львiв,

Русланi i ресторану «Старий рояль», працiвникамi завсiдникам кав 'ярнi на Вiрменськiй, кав 'ярнi «Кабiнет», «круглоi» чебуречноi в Брюховичах, гриль-бару в Винниках, безiменному бару на Старознесенськiй, кав 'ярнi «Кафе» на Повiтрянiй, 24 й iншим теплим i затишним куточкам мiста, що свiдомо й несвiдомо надавали менi душевне тепло i можливiсть вiдпочити,

органiзаторам, мешканцям i волонтерамгромади самодопомоги для безхатькiв «Оселя» (Винники), жителям мiста за те, що не помiчали приiжджого письменникаi поводилися природно, тим самим допомагаючи написанню роману.

Роздiл 1

Хода майже завжди видае вiк того, хто йде. У чоловiчка, поки малий, хода цiкава, аж смiеться. Вiн iдучи раз у раз навшпиньки пiднiмаеться, аби що-небудь приховане для його зросту побачити. Нiхто зазвичай не проти, поки вертикальний зрiст чоловiчка не збiльшиться до пiвтора метра.