Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Я пiду, мабуть, – неголосно мовив вiн, зупинивши погляд на пляшцi горiлки в руцi у Оксани. Його очi виявляли тугу й нiжнiсть.

– Нi, ви не можете так швидко пiти! Це не по-сусiдськи! – Оксана пом'якшила голос.

Сусiд приречено кивнув. Перевiв погляд на Тараса. Іменинник налив собi й сусiдовi по пiвкелиха шампанського, а Оксана долила в iх келихи горiлки.

– Ви мусите менi дещо пообiцяти, – наприкiнцi недовгого застiлля звернулась Оксана до Єжи.

– Що? – злякано запитав сусiд iменинника, стискаючи в руцi порожнiй келих.

– Нагадуйте Тарасу, що вiн тепер живе не сам! – попросила Оксана.

Сусiд задумливо i трохи знiчено оглядiвся на всi боки, потiм повернув погляд на Оксану.

– Добре…

– Нагадуйте, що рибок треба годувати щодня, – вона кивнула на пiдвiконня. – І домовтеся з ЖЕКом, аби сходинки полагодили.

– Та я iм уже сто разiв говорив, а вони п'ятдесят гривень вимагають! – Із сусiда вирвалося звичне для нього обурення.

Оксана мовчки дiстала гаманець i вийняла звiдти п'ятдесят гривень.

– Оксано! Я сам! У мене е! – Тарас, обличчя якого вже виявляло складну суть випитого коктейлю, пiднiс над столом руку. Його пальцi мiцно стискували зiм'ятi купюри, витягнутi з кишенi джинсiв.

– Та я… – Єжи побiгав очицями вiд п'ятдесятоi в руцi Оксани до пом'ятих двадцяток у руцi Тараса. – Я органiзую. Я зроблю!..

Вiн обережно витягнув у Тараса три двадцятки, звiвся на ноги, кивнув на прощання й пiшов.

– Тобi посуд помити? – запитала Оксана.

– Я сам, облиш!

– Ну, гаразд! – кивнула гостя.

 – Я теж пiду, е справи! Про рибок не забувай!

Залишившись сам, Тарас пiдiйшов до вiкна, постежив за рибками, що спокiйно плавали навколо водоростей.

– Сьогоднi, схоже, землетрусу не буде, – прошепотiв сам собi Тарас. – Значить, можна ще трiшки поспати.

Перед тим як знову влягтися на канапу, вiн кинув погляд на стiл iз неприбраним посудом i рiшуче вiдмахнувся вiд нього жестом руки.

Роздiл 5

Алiк i Аудрюс прокинулися ще перед заходом невидимого цього дня сонця.

За вiкном квартирки Алiка в самому кiнцi Замарстинiвськоi вулицi намагався ще бадьоритися день, насуплений низькою хмарнiстю. У головi в обох трохи шумiло – мабуть, через чарку «Немирова» i кiлькох чарок литовського бальзаму «Три дев'ятки», випитих на пам'ять про Джимi Хендрiкса. Спали вони одягненими.

Алiк на своiй вiчно розкладенiй канапi поверх ковдри. Аудрюс заснув, не пiдводячись iз крiсла.

– Ти надовго? – запитав, протираючи очi, Алiк.