Бікфордів світ

В усякому разi, вiн саме з цiею метою i йшов. Зустрiти, доповiсти про вантаж i перейти в чиесь подальше розпорядження. Адже баржу вже з каменiв не знiмеш, а вiйна йде, i десь не вистачае бiйцiв. Можливо, навiть тут.

– Стiй! Хто йде?! – пролунав iз темряви вигук постового.

Харитонов зупинився i зiтхнув iз полегшенням: «Нашi!»

– Молодший матрос Харитонов! – чiтко доповiв вiн.

– Пароль!

– Не знаю…

– Руки вгору i вперед! – голос прозвучав уже з-за спини.

Харитонов вийшов на галявину, в центрi якоi горiло вогнище.

– Товаришу генерал, затримано порушника!

– Та який я порушник! – перебив солдата Харитонов. – Я ж до вас сам iшов!

– Здати зброю! – наказав генерал.

– Немае у мене зброi…

Солдат обмацав Харитонова, потiм зняв iз його плечей речовий мiшок.

– Тут за ним якась мотузка тягнеться! – сказав вiн задумливо.

– Пройти вздовж неi та з'ясувати призначення!

– Товаришу генерал! – знову заговорив Харитонов. – Дозвольте пояснити!

– Пояснюй! – великодушно дозволив генерал.

– Це не мотузка, це бiкфордiв шнур. Вiн приеднаний до вантажу динамiту на баржi, яка на мiлинi бiля морського берега.

– А де тут морський берег?! – здивувався генерал.

– Тижнiв два шляху, – сказав Харитонов.

– Цiкаво! – генерал пiдвiвся i впритул пiдiйшов до молодшого матроса.

– Ми тебе ось що, заарештуемо поки… А пiзнiше вирiшимо, що з тобою робити.

– Товаришу генерал! – жалiбно звернувся Харитонов. – Та за що?

– Мое прiзвище – генерал Ликов! Так i говори, не соромлячись: «Товаришу генерал Ликов!» А заарештовуемо тебе за те, що ти на дезертира схожий! Та i казки менi твоi про шнур не подобаються! Може, там по цьому шнуру хтось уже йде до нас?! Ізводьев! Розбуди Анiкiна, i нехай вiн пройде до кiнця шнура.

– Слухаюсь! – вiдрубав солдат, який затримав Харитонова.

– А цього зачини у другiй землянцi! – вiв далi генерал. – І стережи! Втече – розстрiляю, а якщо вдвох утечете – двох розстрiляю!

Ізводьев пiдiйшов до Харитонова i штовхнув у плече.

– Ходiмо!

На iншому кiнцi галявини зайшли в низеньку сиру землянку.

– Ось тут житимеш! – повiдомив Ізводьев.

– Послухай, а де фронт? – запитав Харитонов.

– Не знаю.

– А ви що тут робите?

– Ми тут уже рокiв вiсiм. Виходимо з оточення.

– Так тут начебто ж нiкого! – здивувався заарештований. – Хто ж вас оточуе?

– Генерал каже, що навкруги вороже оточення, – повторив Ізводьев.

Харитонов замовк.