Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Рiвно через дев'ять мiсяцiв i десять днiв народився у Бахаветдiна син, i його назвали Маммедджаном.

Бахаветдiн, не маючи коштiв, подався пасти верблюдiв,[9 - Пастухи Туркменii, якi займалися вiдгiнним скотарством, бiльшу частину часу були вiдiрванi вiд своiх родин. Робота пастуха вважалася важкою (вони жили в землянках i куренях, подовгу буваючи пiд вiдкритим небом i страждаючи вiд спеки, дощiв та морозу) i небезпечною (постiйно доводилося захищатися вiд хижих звiрiв та грабiжникiв).] а сам усе згадував Маммедджана.

– Був би ти хороший, хiба допустив би ти, щоб твiй батько пас верблюдiв?

Маммедджан прийшов додому i запитав:

– Матiнко, у мене ж батько е?

– Є, вiн пасе верблюдiв, – вiдповiдала мати.

Взяв тодi Маммедджан у руку палицю, захопив iз собою перепiчку i вирушив на пошуки свого батька. Ішов вiн три днi i нарештi пiдiйшов до стада верблюдiв. Запитав вiн пастуха:

– Чиi це верблюди?

– Бахаветдiна-Верблюда, – вiдповiдав пастух.

Пiшов Маммедджан далi, i знову натрапив на стадо. Дивиться вiн – збоку бiля стада сидить якийсь старий i годуе борошняною бовтанкою стару верблюдицю. Пiдiйшов до нього Маммедджан, привiтався, i старий йому вiдповiв. От сiли вони, i старий почав запитувати хлопчика:

– Звiдки ти i куди йдеш?

– Мiй батько пiшов пасти верблюдiв, i я йду до нього, – вiдповiдав хлопчик.

– Хто ж твiй батько? – знову запитав старий.

– Мiй батько Бахаветдiн-Верблюд, а мати – Бiбi, – вiдповiдав хлопчик.

Тодi Бахаветдiн-Верблюд обняв хлопчика за шию, поцiлував його i сказав:

– Ах, синку, що тобi тут робити? Іди живи в поселеннi. Поклади в одну кишеню золото, в iншу – срiбло i розкидай навколо себе.

А син йому вiдповiдав:

– Як же це так, батьку: ти будеш пасти тут верблюдiв, а я – жити в поселеннi?

Батько схвалив слова сина i вирiшив повернутися додому. Почали вони збирати речi. Ось батько доручае синовi:

– Синку, продавай верблюдiв – самцiв i самок, усiх верблюдiв продавай, але тiльки не вiддавай оцю стару верблюдицю.

Пiшов батько у поселення, а до хлопчика приiхав якийсь вершник i запитав:

– Чи не продаси худобу?

А Маммедджан йому вiдповiв:

– Не продам.

– Якщо не хочеш продавати всiх верблюдiв, то хоч продай трьох-чотирьох, – попросив вершник.

– Добре, – вiдповiв Маммедджан.

Вершник покрутився в стадi i зловив стару верблюдицю.