Казка про поросятка Робінзона

]

Так ось, я розкажу вам iсторiю того поросяти i чому воно стало жити в краiнi, де дерево Бонгi росте.

Коли ця свинка була маленькою, вона жила в Девонширi зi своiми тiтоньками мiс Рохою i мiс Брьохою на фермi, що звалася «Там-де-Кнур». Щоб дiстатися до iхньоi затишноi, вкритоi соломою хатки, що стояла посеред саду, треба було пiднятися вгору крутим червонястим Девонширським шляхом.

Грунт там був червоним, трава зеленою, а далеко внизу виднiлися рудi скелi i шматочок яскраво-синього моря. Кораблi пiд бiлими вiтрилами запливали з моря у гавань Стiмута.

Я часто зауважувала, що девонширськi ферми мають чудернацькi назви. Якби ви колись побачили «Там-де-Кнур», ви б, мабуть, подумали, що мешканцi там теж дивакуватi! Тiтонька Роха була вгодованою плямистою свинею, яка тримала курей. Мiс Брьоха була дебелою усмiхненою чорною свинею, яка займалася пранням. У цiй iсторii про них ми не почуемо багато. Вони вели сите життя, в якому не вiдбувалося нiяких подiй, а в кiнцi мали стати беконом. А от iхньому небожевi Робiнзону судилося пережити найнеймовiрнiшi з пригод, якi будь-коли траплялися зi свинею.

Поросятко Робiнзон був дуже симпатичним маленьким хлопчиком, рожево-бiлого кольору з невеличкими блакитними очицями, товстими щоками й подвiйним пiдборiддям, i з задраним угору п’ятачком, в якому було продiте справжне срiбне кiльце. Робiнзон мiг бачити це кiльце, якщо заплющував одне око, а друге скошував убiк.

Вiн був завжди задоволений i щасливий. Цiлiсiнький день гасав усюди по фермi, наспiвуючи сам собi коротенькi пiсеньки, й пiдкувiкуючи «Кувi, кувi, кувi!» Його тiтоньки так сумували за цими пiсеньками, коли Робiнзон покинув iхнiй дiм.

– Кувi? Кувi? Кувi? – вiдповiдав вiн, як до нього хтось звертався. – Кувi? Кувi? Кувi? – вислуховував вiн спiврозмовника, схиливши голову вбiк i примруживши одне око.

Тiтоньки годували, виховували Робiнзона й пiклувалися про нього безперестанку.

– Робiнзоне! Робiнзоне! – гукала тiтонька Роха. – Хутчiй сюди! Я чую, курочка кудкудаче.

– Кувi, кувi, кувi! – вiдзивався Робiнзон, немов маленьке французеня.

– Робiнзоне! Робiнзоне! У мене впала защiпка, бiжи сюди, пiднiми ii для мене! – кликала тiтонька Брьоха з галявинки, де сушила бiлизну (сама вона була такою товстою, що вже не могла нахилитися i що-небудь пiдняти).

– Кувi, кувi, кувi! – вiдповiдав Робiнзон.

Обидвi тiтоньки були дуже-дуже огрядними. А перелази в околицях Стiмута вузькi.