Шенгенська історія. Литовський роман

Гадаю, до вечора вона не здогадаеться, що ми втекли…

Вони крадькома покинули помешкання, пiднялися залiзною драбиною на рiвень вулицi й упевнено покрокували в бiк Ессекс-роуд. Коли вийшли на неi, повернули лiворуч. Побачивши скверик, сповiльнили крок i присiли на мокру лавку спочити.

– Я й не думала, що ти такий ревнивий! – Інгрида кинула на Клаудiюса допитливий погляд. – У Литвi ти таким не був!

– В Литвi не було причин.

– Як це не було причин?! Побачення раз на два тижнi! А ти не питав себе: з ким я можу в промiжки мiж нашими побаченнями зустрiчатися? Адже я могла i жити iз кимось разом, втiкаючи двiчi на мiсяць до тебе, а йому брехати, що iду до батькiв…

– Ну ти ж порядна… Ти б так не вчинила!

– А навiщо тодi ти поперся стежити за мною в перукарню? – Інгрида здивовано похитала головою.

– Ну не платять просто так за двi фотографii п’ятдесят фунтiв, – видихнув Клаудiюс. – Я за тебе боявся. Цей придурок явно на тебе оком накинув!

– Не придурок, а Карстен, перукар! А чоловiки-перукарi завжди тонко вiдчувають красу.

– Бач, ти навiть його iм’я знаеш, хоча ранiше казала, що не треба нi з ким тут знайомитися… А що я мав думати?! Вiн тебе стриг i фотографував… А потiм повiв годувати обiдом. Це нормально?

– Нормально, – Інгрида усмiхнулася. – Вiн же не додому до себе повiв, а в кафе! Та заспокойся ти! Теж менi – чистий i порядний! А хто щойно з квартири дременув, не заплативши за тиждень?

– Ну, ти даеш! – Клаудiюс обернувся до подруги.

– Ідея моя, але ти ж погодився! Якби ти був чистий i порядний, ти би твердо сказав: «Нi, ми так робити не будемо! Ми чеснi!» І ми зараз би спокiйно спали пiд теплою ковдрою…

– …у холоднiй кiмнатi, – додав Клаудiюс.

– Ось бачиш! Тепер у нас обох синдром гастарбайтера! Розбагатiемо, тодi й згадаемо про мораль i чеснiсть! До речi, там, куди ми сьогоднi поiдемо, нам нiкого не треба буде дурити! Там усе по-чесному! І навiть iнтернет безкоштовний.

– Так, iнтернет – це найважливiше! – гмикнув Клаудiюс. – Ти тiльки не сказала, куди ми iдемо, що там будемо робити i де будемо жити?

– Маеш помучитися! – голосок Інгриди став награно жалiсливим. – Я це мiсце знайшла, я й вирiшу, коли тобi все розповiсти! Хоча я краще тобi покажу. Коли приiдемо! Нам там треба бути до десятоi ранку!

Спалахнув монiтор мобiльника й висвiтлив блiде обличчя Клаудiюса.

– А зараз майже друга година ночi, – зiтхнув вiн.