Шенгенська історія. Литовський роман

 – Це ж скiльки ти годин кривлявся бiля каруселi?

– Не бiля каруселi, – вiдповiв вiн спокiйно. – Пам’ятаеш, ти менi казала про «ринок клоунiв» на рю де Севр? Хтось тобi про цей ринок розповiв. Так ось, нiякого ринку там, певна рiч, немае. Але е велика лiкарня i кав’ярня навпроти, в якiй сидять клоуни. Сидять i чекають, поки за ними не прийдуть батьки якоiсь хвороi дитини. І тi приходять i наймають клоуна! Якщо у батькiв е грошi i хворiй дитинi клоун сподобався, то у клоуна буде постiйний заробiток. Якщо не пощастить, то одноразовий.

– Ну i як? Тобi пощастило? – Барбора сiла на лiжку, обiйнявши своi зiгнутi колiна.

– Здаеться, так! Мене найняв один африканський дипломат. З Камеруна. У нього там син лiкуеться. Звати Поль. Йому рокiв тринадцять.

– А чим вiн хворiе?

Андрюс стенув плечима.

– Я не питав. Якось незручно. Я тiльки годинку в нього пробув. Смiеться, як здоровий. Англiйською шпарить, як рiдною. Татко теж. Сказав, що зайде за мною в кав’ярню завтра о п’ятiй!

– Сорок евро за годину?! – здивовано видихнула Барбора i сумно похитала головою.

– Нi, двадцять за годину. А що тут поганого? – не допетрав Андрюс.

– Поганого нiчого! Просто не вiриться. А скажи, – вона пильно дивилася йому в очi. – У цiй кав’ярнi сидять тiльки клоуни? – задумливий смуток на ii обличчi змiнився веселою цiкавiстю. – З носами, в яскравих костюмах i з надувними кульками?

– Нi, вони одягненi, як звичайнi люди, але у кожного iз собою сумка з костюмом i рiзним причандаллям. То що, пiдемо вечеряти? – знову спитав Андрюс.

Барбора пiднялася з лiжка.

Рю де ля Вiлетт завжди тягнула за собою вниз, у бiк площi Републiк. Ось i цього разу Андрюс i Барбора, вийшовши з чотириповерхового будинку, в якому винаймали помешкання, повернули праворуч i рушили вниз вулицею. Вологий прохолодний вiтерець дув iм в обличчя, вiн немов здiймався вгору цiею вуличкою, освiжаючи своiм дотиком усiх, хто йшов йому назустрiч.

– Може, сюди? – Барбора спинилася, дивлячись на вiдкритий лiванський ресторанчик на iншому боцi вулицi.

– Давай! – охоче погодився Андрюс.

Роздiл 26. Лондон

– Ну що? Пiшли? – прошепотiла Інгрида, вслухаючись.

Клаудiюс кинув погляд на темнi плями двох наплiчникiв, що лежали на пiдлозi пiд ногами.

– Ти все перевiрила? – перепитав вiн, озирнувшись на вiконце, за яким темнiла лондонська нiч. – Давай на секунду ввiмкнемо свiтло!

– Не треба. Я все перевiрила. У холодильнику у нас масло, сосиски.