Шенгенська історія. Литовський роман

Зайшов Вiтас на кухню, вiдрiзав кусень чорного хлiба i змайстрував бутерброд iз шинкою.

Рената поставила в правому кутку дошку для прасування, витягнула праску. Хотiла було увiткнути виделку праски в розетку, але побачила, що та зайнята. З неi стирчала стара виделка, вiд якоi дивний грубий дрiт тягнувся до «чорноi скриньки», що стояла пiд стiною в сумцi.

– Можна твою «чорну скриньку» вимкнути? – В голосi Ренати прозвучали нотки роздратування.

– Взагалi-то вона твоя, – вiдповiв iз кухнi Вiтас i тут же вигулькнув звiдти.

Рената нахилилася, висмикнула за шнур виделку з розетки. Ввiмкнула праску.

– Чим ти думав, коли ii сюди вiз? – спитала спересердя.

– Не гнiвайся, – попросив Вiтас. – А то вона все записуе! Це все ж магнiтофон!

Рената невдоволено похитала головою й промовчала. Взялася за прасування.

Вiтас вийшов iз кухнi.

– Може, хочеш сам попрасувати? – спитала вона, не витримавши його погляду, який здався iй поблажливим i спiвчутливим одночасно.

– У мене так не вийде, – м’яко вiдповiв Вiтас.

Годинi о сьомiй вона зварила вермiшель i вiдправила Вiтаса покликати дiдуся на вечерю.

– Вiн не вiдчиняе, – повiдомив Вiтас, повернувшись iз коридора.

Рената сама вирiшила покликати старого Йонаса. Гупала з хвилину в дверi i, не дочекавшись вiдповiдi, зайшла. Старого в оселi не було. Вона взулась i накинула куртку. Вийшла в морозну темряву. Пройшлася до комори i побачила дiда, котрий сидiв на винесеному з дому стiльцi бiля могили Барсаса.

– Ти замерзнеш! – гукнула Рената.

Пiдбiгла до нього, присiла навпочiпки, зазирнула в обличчя.

– Не замерзну! – вперто промовив старий Йонас.

– Слава Богу! – видихнула з полегшенням внучка. – Я злякалася, що ти вже замерз!

– Та я тiльки п’ять хвилин, як вийшов, – зiзнався дiд. – Захотiлося вiдчути, як воно – бути собакою взимку i на холодi…

– Я вечерю спорядила, прийдеш?

Дiд похитав головою.

– Посиджу поки тут. Їсти все одно не хочеться.

Повечеряли вони вдвох, а потiм Рената попросила Вiтаса скласти дiдовi компанiю у дворi.

– Вiзьми бальзам i чарки, побалакай iз ним, а потiм заведи у будинок! – попросила вона.

– Ну, ти з мене якогось соцiального працiвника робиш! – без злостi виголосив Вiтас, пiднявшись з-за столу.

Одягнувся, вийшов iз стiльцем надвiр. Сiв поруч iз Йонасом, налив двi чарки «Жальгiрiса». Одну дiдовi простягнув.