Шенгенська історія. Литовський роман

– Для зiгрiву! – сказав.

Старий чарку взяв. Випив одним ковтком, крякнув i повернув. Недовго думаючи, Вiтас наповнив ii ще раз, а свою також одним ковтком осушив.

– Ви тут усе життя прожили? – спитав, простягаючи другу чарку.

Дiд кивнув. Узяв чарку, але до рота не донiс. Затримав у руцi.

– Так, – сказав старий. – Вiд початку й до кiнця.

– І як? Як тут жилося? – Вiтас намагався розговорити дiда.

– Жилося, – вiдповiв той. – Спочатку добре, потiм гiрше, а потiм, коли дружина померла, тоскно було, та Рената сумувати не давала.

– А ii батьки? – обережно спитав Вiтас. – Вона про них згадувати не любить…

– А що вона може про них сказати, якщо iх i не пам’ятае майже! Тiльки по свiтлинах… Вони поiхали за кордон, коли iй рокiв iз шiсть було. Сказали, що на три мiсяцi. Грошей заробити. Батько ii там i похований, за кордоном. А мати, – дiд Йонас зробив паузу, випив чарку бальзаму i простягнув порожню Вiтасу, – а мати згинула. Також, мабуть, померла.

Вiтас випив свiй бальзам i знову наповнив чарки.

– І що, ви ii не шукали? – здивувався хлопець.

Старий Йонас заперечливо похитав головою.

Помивши посуд, Рената занепокоiлася. Одяглася. Знову вийшла надвiр.

– Ви тут ночувати зiбралися? – спитала сердито у двох пiдпилих чоловiкiв.

– Забирай його додому, – запропонував Йонас.

– Нi, ви обидва пiдете, – твердо сказала вона.

Так твердо, що i дiд, i Вiтас заворушилися, пiднялися зi стiльцiв, аж захрумтiла снiжна кiрка пiд iхнiми ногами. Позаду, слiдом за ними, несла на порiг будинку два стiльцi Рената: один старий i легкий, з кухнi – Йонаса, а другий важчий i новiший – зi своеi кiмнати.

– Я пляшку й чарки там забув! – зупинився раптом Вiтас.

– Нiхто за нiч не вип’е, – викрикнула неголосно Рената. Нотки роздратування прозвучали в ii голосi вже явно.

І Вiтас слухняно продовжив путь. Короткий зимовий путь до порога будинку, в якому тепер жив.

Роздiл 32. Земля Заксен

Якби Бог, котрий сотворив землю, був нiмцем, то i земля була б квадратна.

Якби Бог, котрий сотворив землю, був нiмцем, то в землi було б набагато бiльше залiзноi руди та вугiлля. Й усi цi мiнеральнi багатства лежали б на зручнiй глибинi та бiля дороги, якою до них можна було б пiд’iхати. Якби Бог, котрий сотворив землю, був нiмцем, то i всi люди, що заселили землю, також були б нiмцями. Бог-нiмець не став би заселяти землю французами чи греками.