Закон равлика

Адже ти зрозумiй: для мене, наприклад, протези – однаково, що смокiнг – один раз у життi надягти, щоб одержати вiд начальника вiддiлу по боротьбi з органiзованою злочиннiстю iменну гранату… – Олекса розсмiявся. – Протези напружують… А от якщо вiн нам замовить бiльярдний стiл iз короткими нiжками, щоб можна було iнвалiдам кулi покатати, тодi ми йому дозволимо й протези нам подарувати. Але носити iх не обiцяемо, втямив?

Вiктор кивнув. На обличчi в нього позначилася думка, i Олекса запитально уп’явся в старого знайомця.

– Думаю, що з бiльярдом усе буде о’кей, – Вiктор усмiхнувся. – Вiн сам запеклий гравець!

– Ну, ти з ним спершу побалакай, а тодi менi скажеш. На, вiзьми мою вiзитiвку, в мене телефон помiнявся. Там i мобiльник зазначений. Подзвониш, тодi треба буде зустрiтися, – аби вiн приiхав i щоб хазяiн був… Вибори ж зовсiм незабаром… Коньячку хильнеш?

Останне питання пролунало несподiвано i якось навiть занадто приязно. І Вiктор згодився. Олекса налив i йому, i собi.

– Знаеш, – сказав вiн, пiднiмаючи чарку.

 – Я той наш похорон згадую, як кращий час у моему життi! Тобi не зрозумiти… Давай за минуле! Воно завжди краще за сьогодення…

– І гiрше за майбутне, – додав Вiктор.

– Ну, цього нiхто не знае, – Олекса мотнув головою i випив коньяк душком.

Вiктор пив коньяк поволi. Коньяк виявився несподiвано шляхетним на смак.

– Це що? – запитав Вiктор, поглядом показуючи на чарку.

Олекса дiстав iз полицi пiд кавоваркою вишукану пляшечку, покрутив ii в руках.

– «Мартель», – прочитав вiн спокiйним голосом.

 – «Гуманiтарка» вiд давнiх друзiв… Якось я так його начмелився, що потiм усю нiч увi снi ходив… А вранцi ноги болiли, нiби вони на мiсцi… Гаразд, допивай i йди, бо нашi не дуже люблять, коли тут неiнвалiди затримуються…

Вiктор кивнув, потис Олексi на прощання руку i, не озираючись по боках, не розглядаючи вiдвiдувачiв, вийшов iз кав’ярнi.

21

Наступна нiч довела, що бiляпередвиборча робота тривае цiлодобово або лишень у нiчну змiну. Щойно Вiктор повернувся з Татарки з вiдчуттям виконаного на «вiдмiнно» завдання й у передчуттi похвали, його вiдразу посадили в джипi, i от уже вони втрьох iз Павлусем i Сергiем Павловичем мчать вечiрнiм Киевом, i нiхто його про результати поiздки не розпитуе.

Сергiй Павлович мовчки сидить поруч iз Павлусем на передньому сидiннi. Видно, вони на нього чекали, але ж вiн цього не знав! І не пояснили нiчого: куди, навiщо?

– Ану зупини тут! – наказав раптом Павлусевi шеф.