Пікнік на льоду

Вiн уже стояв у коридорi, коли Вiктор зайшов i увiмкнув свiтло.

– Привiт, любий! – Вiктор опустився навпочiпки i зазирнув пiнгвiновi в очi.

Йому здалося, що Мишко всмiхнувся.

В очах пiнгвiна дiйсно блиснули радiснi iскорки i вiн незграбно ступив уперед, до свого хазяiна.

– Хоч хтось чекае на мене в цьому свiтi! – подумав Вiктор.

Вiн пiдвiвся на ноги, роздягся i пройшов у кiмнату. Пiнгвiн почапав слiдком.

14

Уранцi Вiкторовi болiла голова. Вiн лежав у лiжку i не мав жодного бажання пiдводитися.

Будики показували пiв на десяту.

Повертаючися з боку на бiк з розплющеними очима, Вiктор зауважив пiнгвiна, що стояв в узголiв’i.

– О Господи! – видихнув Вiктор, ставлячи ноги на пiдлогу. – Я ж його не годував вiд учора!

І, не звертаючи уваги на хворобливий шум у головi i стугонiння у скронях, вiн умився i пiшов одягатися.

Морозне повiтря вулицi трохи пiдбадьорило Вiктора. Схоже, що зима ступала у його слiди вiд самого Харкова.

– Треба потелефонувати головному… – думав дорогою Вiктор.

У рибному вiддiлi гастроному купив два кiла мороженоi камбали. Потiм, повагавшись, купив ще кiлограм живоi риби.

Удома набрав у ванну холодноi води, пустив туди три срiблистих коропи, потiм покликав Мишка.

Мишко, подивившись на плаваючих у ваннiй риб, вiдвернувся i потьопав назад до кiмнати.

Вiктор знизав плечима, не розумiючи свого плеканця.

У дверi подзвонили.

Вiктор, побачивши у вiчку Мишка-непiнгвiна, вiдчинив йому.

– Привiт! – сказав Мишко, заходячи. – Є двiйко замовлень. Ти як?

Вiктор кивнув.

Вони пройшли на кухню. Вiдразу туди причапав пiнгвiн.

– А, тезко! – усмiхнувся гiсть. – Привiт!

Потiм подивився на Вiктора.

– А ти чого такий похмурий? – запитав вiн. – Заслаб, чи що?

– Так, – Вiктор кивнув. – Та й узагалi якось непереливки…

Йому чомусь кортiло скаржитися, i хоча щось усерединi протестувало проти такоi поведiнки, але стриматися не мiг.

– Пишу-пишу, а нiхто не бачить моеi працi… – говорив вiн i голос його був не сльозливий, а скорiше сердитий, що не потребуе спiвчуття. – Вже понад двiстi сторiнок… І усе дарма…

– Ну чому дарма? – зупинив його Мишко-непiнгвiн. – Ти просто пишеш до шухляди, як писало багато письменникiв за радянських часiв. Але з тiею вiдмiннiстю, що твоi твори однаково рано чи пiзно надрукують… Гарантую.