Добрий ангел смерті

Потiм вхiд вiдшукав i, взявши з протилежного кiнця, трусонув намет. Усерединi щось зашарудiло. Потрусивши ще i бачачи, що пiсок зсередини майже не сиплеться, я залiз рукою всередину, трохи побоюючись наштовхнутися на якого-небудь скорпiончика. Але менi пощастило. Представникiв мiсцевоi фауни в наметi не було, зате я витягнув звiдти пожовклу газету. Яке ж було мое здивування, коли, взявши ii в руки, я прочитав назву: «Вечiрнiй Киiв». Тут я остовпiв i протримався кiлька хвилин у такому станi.

Номер «Вечiрнього Киева» за 15 квiтня 1974 року просто ошелешив мене. Трохи оговтавшись, я знову засунув руку в брезент намету, витягнув звiдти коробку сiрникiв i фотоапарат «Смена». Бiльше всерединi нiчого не було.

Господарем намету, скорiше за все, був мандрiвник-одинак. Якщо судити з газети, то вiн виiхав iз Киева 15 квiтня далекого 1974 року. Ось i все, що про нього вiдомо. А сам вiн, мабуть, розчинився в пiску. І я машинально оглянув напруженим поглядом пiсок, боячись побачити слiди висушеноi сонцем мумii.

Погляд повернувся до фотоапарата «Смена». Я розчохлив його, оглянув. Усерединi начебто була плiвка, майже до кiнця вiдзнята – у вiконечку вiдзнятих кадрiв стояло «34». Значить, залишалося там iще два кадрики…

До втоми приеднався невизначений страх. Пригадалися слiди навколо мiсця моеi ночiвлi… Я задумався.

«Може, прикордонники? – була перша думка. – Адже це вже не СРСР, а Казахстан!» – «А чого боятися? – виникла друга думка.

– Ну обiйшли навколо тебе, але ж не чiпали, не розбудили i документiв не вимагали!» – «Вас послухати, так, навпаки, радiти треба тому, що поруч iснуе якесь життя, що виявляе до мене жвавий iнтерес… – сказав я цим думкам. – А я вже втомився вiд iнтересу до мене… Менi було б веселiше, якби нiхто взагалi не знав про мое iснування…»

Незважаючи на втому, невиразний страх змусив мене зiбрати речi, укласти фотоапарат у рюкзак i, взявши в руки канiстру та намет, пройти з пiвкiлометра й тiльки там уже влаштовувати ночiвлю.

Цю нiч я спав немiцно, але зручно, постеливши на пiсок знайдений намет. Інодi раптом прокидався i прислухався. Але тиша заспокоювала, i я знову пiрнав у неглибокий сон до наступного внутрiшнього сигналу тривоги.

23

Наступного ранку я просунувся ще на кiлька кiлометрiв уздовж краю прибережного плато. Лiнiя берега йшла влiво.