Добрий ангел смерті

Далекий тремтячий горизонт схиляв до роздумiв, i стан мiй був у цей момент таким, що я спокiйно сприймав усе, що зi мною вiдбувалось, i вже не злився нi на себе, що забрався в безживнi мiсця з дивною авантюрною метою, нi на небiжчика Гершовича, якого я потривожив, а вiн менi ж пiдказав напрямок цiеi подорожi. Втiм, не через нього я вирушив сюди. Скорiше погроза невiдомих менi бандитiв, плани яких я порушив, пiдштовхнула мене в дорогу. Пiдштовхнула рiзко, навiть не залишивши часу на пiдготовку.

І зробилося менi раптом на хвилинку сумно.

Подумав я, що у бандитiв пам’ять хороша. Повернусь я до Киева – якщо повернуся, – вони знову з’являться. А у мене i за квартиру не сплачено, i за телефоннi розмови…

Я втупився завороженим поглядом у тремтячу лiнiю горизонту. Побачив якийсь далекий кораблик, що кiлька хвилин плив прямо по цiй лiнii, а потiм зник, вирушивши далi, за обрiй. Коли полуденна спека спала i вже, здавалося, бiльше тепла пiднiмаеться вiд пiску вгору, нiж iде вниз вiд сонця, я знову пiднявся на плато i пiшов далi.

Цього разу я йшов довго. Години чотири. І йшов би ще, якби раптом не побачив вицвiлий на сонцi клапоть брезенту, що стирчить iз пiску. Проста цiкавiсть змусила мене потягнути цей брезент на себе. Пiсок не вiдпускав його, i це мене розпалило. Я скинув рюкзак i, розчистивши пiсок над брезентом руками, знову потягнув. Брезент трохи пiддався, але буквально на десять-п’ятнадцять сантиметрiв. Я знову розгрiбав пiсок руками, намагаючись вивiльнити жорсткий матерiал.

Коли ще сантиметрiв двадцять брезенту витягнулися з-пiд пiску, я побачив, що передi мною намет. Не менше години я витратив на те, щоб повнiстю звiльнити його з пiскового полону.

Втомився неймовiрно, i знову стало парко – вже бiльше вiд фiзичних зусиль, нiж вiд завислого на небi сонця. Пiт котився з мене частими краплями, падав на пiсок i тут же зникав, тiльки на якусь мить затемнiв пiсок живою вологою. Я присiв бiля цього намету, вiддихався. Незважаючи на втому, я був дуже радий знахiдцi – адже немов дiм знайшов! Тепер можна i вiд дощу сховатись, i вiд сонця… Щоправда, пiди зараз дощ – не захотiлося б менi вiд нього ховатися.

Залишивши трофей на пiску, я пiшов до моря, скупався. А повернувшись, вирiшив витрусити пiсок iз нутрощiв намету й подумати про можливе його використання найближчоi ночi, тим бiльше, що тiло вимагало вiдпочинку.

Трохи заплутавшись у мотузках, я все-таки розпустив iх i розпластав намет на пiску.