Добрий ангел смерті

– Еге ж, – сказав вiн, – тодi багато людей захоплювалися такими питаннями.

– А рукописи про це хтось писав?

– Писали, звичайно писали, аякже. Самвидав! А що з того? Ось хто не боровся, той i не програв.

Вiн щось iще верз i верз, поки раптом не сказав:

– А були й мiстифiкатори, одного такого пам’ятаю – Клим, удавав, нiби щось фiлософське пише. Всi у нього просили почитати, а вiн рукописа дiстане, перед носом перегорне i знову в портфель сховае. А сам сидiв удома на кухнi i вiршi Пушкiна вiд руки прозою переписував, ну так, щоб не стовпчиками, а суцiльним рядком…

– А де вiн зараз? – запитав я, подумавши, що це цiлком мiг бути автор коментарiв до «Кобзаря».

– Клим? Чорт його знае. Бачив я його якось у скверику бiля унiверситету. Там, знаеш, збираються i в шахи на грошi грають. Рокiв зо два тому. А бiльше не зустрiчав.

Кожне товариство закрите по-своему. Бджолярi збираються i говорять про тiльки iм самим зрозумiлi речi. І напевно, ще довго вирiшуватимуть – прийняти когось у члени свого товариства чи нi.

Шахiсти – теж не виняток. Тi, що грають бiля унiверситету, один одного знають, а з рештою на акуратному «ви» розмовляють. І грають iз чужаками тiльки на грошi.

Я кiлька разiв обiйшов гуртки шахiстiв i шашкiстiв, якi облiпили лавки скверика. На мене нiхто не звернув уваги. Кожен гурток нерухомо стежив за дошкою, яка перебувала в центрi. На гравцiв не дивились, iх присутнiсть була немов якоюсь прикрою необхiднiстю.

Не було зрозумiло – хто за кого вболiвае i чи вболiвае взагалi. Вивчалася в таемничому мовчаннi сама ситуацiя на дошцi, i саме вона була головною дiйовою особою.

Климу зараз мало б бути шiстдесят з гаком, i бiльшiсть членiв неформального шахово-шашкового клубу вiдповiдали цiй характеристицi. Гра проходила мовчки, i тому навiть випадково почути, як кого звуть, не було можливим. І я просто припав до одного кола i почав терпляче очiкувати розвитку подiй, намагаючись «втертися» всiм тiлом у довiру до цих фанатикiв дошки.

Дивний стан нез’ясовного трансу раптом опанував мною, i я, мабуть, дiйсно став на час частиною цього шахово-шашкового живого органiзму.

Проiснувавши в такому станi близько години, поки гра не закiнчилася, разом iз iншими охопленими шаховим трансом фiгурами, я раптом видихнув свое зацiпенiння i, розправивши хребет, зрозумiв, що годинне колективне стояння зрiднило мене з цими людьми.