Добрий ангел смерті

– Марат, заводi! – сказав один iз них другому.

Вони якось швидко зникли на цiй невеликiй шхунi, залишивши мене самого серед мiшкiв, ящикiв i повалених пiд правим бортом сiток iз великими бiлими поплавками.

Шхуна здригнулась i почала вiдходити вiд височенного борту плавучого рибзаводу. Тут унизу, поруч iз водою, було прохолодно. Я присiв на мiшок i тут же схопився – напоровся задом на щось гостре. Помацав руками й обiмлiв: у мiшках поза всяким сумнiвом була зброя – чи то гвинтiвки, чи то автомати…

«Ось тобi й маеш! – подумав я, перебираючись i влаштовуючись на ящику з консервами.

– Хороша шхуна, з уловом…»

– Ей, братан, сюда iдi! – покликала мене фiгура, що виглянула з боку стерновоi кабiни.

Я взяв свiй рюкзак i пiшов. Зупинився бiля кабiни. Тут же був вхiд у каюту, що розташовувалася пiд палубою.

– Степан, – простягнув менi руку чоловiк, який покликав мене. – А там, за рульом, Марат…

– Коля, – вiдрекомендувався я.

– Випiть хочеш? – запитав Степан.

– Спасiбо, нет.

– Ну, захочеш – скажi.

Ми-то самi не пйом, но для гостей всегда iмеется… Ти, Коля, случайно не маковий гонец?

Удруге я почув схоже запитання.

– Нет, – сказав я, не знаючи, але здогадуючись, що може означати це словосполучення.

– Жаль, – поволi мовив Степан. – А то б тебе работкi подбросiлi… Да ладно, iдi полежi… Ми тебя утречком висадiм… Тебе ж всьо равно где? Лiшь би от жiлья подальше? Да?

Я кивнув.

Мене раптом стало хилити в сон: ця дрiбна хвиля заколисувала. Я спустився в каюту i прилiг на ближню койку.

Тут же попливла перед очима якась кольорова пляма. Потiм настала цiлковита темрява – це я вже спав, чуючи працьовите бурчання дизелька, що сховався десь тут же, пiд пiдлогою каюти.

Крiзь немiцний сон посеред ночi чулися менi якiсь розмови, брязкiт залiза. Потiм був удар, i я машинально втиснувся в лiжко, виставивши праву руку вбiк. Але потiм настало затишшя, i знову заколисуюче забурчав дизельок.

Вранцi мене розбудили. Я вийшов на палубу, i перше, що кинулося менi у вiчi – це вiдсутнiсть брезентових мiшкiв, у яких мiстилася зброя.

Картоннi ящики з консервами акуратно стояли, складенi пiд лiвим бортом.

– Вон твой берег! – сказав менi Степан.

Я подивився на пустельний, з вiдногами брудно-жовтий берег. Нiчого привабливого в ньому не було. Раптове вiдчуття чи то розпачу, чи то розгубленостi раптом скувало мене. Я мовчав i дивився вперед. Пiд ногами погойдувалася палуба, а жовтий безликий берег погойдувався метрiв за сто вiд нас.