Гра у відрізаний палець

Згадав минулу нiч i «кiно», показане йому Іваном Львовичем. Згадав розмову з полковником, що вiдбулася потiм. До нього поступово доходило, що час, його час, прискорив свiй хiд i ось-ось мав зiрватися з мiсця, як за сигналом стартового пiстолета. Сьогоднi ввечерi йому належало врятувати життя цьому хлопцевi, Сергiевi Сахну. Вiн iще не знав, де i як це вiдбуватиметься. Але потiм, пiсля цього, доведеться ховатись i бiгти, бiгти i ховатись. А значить, сюди йому, скорiше за все, вже не повернутись. А як же речi? Як же п’ять тисяч «квартирних» доларiв, що загорнутi в рушнику i лежать у валiзi? Як далi?

Думки, що квапилися, не пiдказували, що i як робити.

Іван Львович прийде об одинадцятiй, зараз тiльки пiв на шосту. Часу в нього вдоста, i можна що-небудь зробити. Тiльки що?

Нiк устав, одягнувся. Поставив чайник. Нарiзав хлiб, ковбасу, сир. І робив усе це механiчно, думаючи зовсiм не про iжу.

Потiм пив розчинну каву.

Що робити з документами, з доларами, з речами, адже не буде ж вiн тягати за собою цi двi валiзи? У будиночку залишати iх не хотiлось. Якби в нього були тут друзi – залишив би у них, але вiн, схоже, i з’явився тут тiльки тому, що нiкого у нього в Киевi, та i взагалi в Украiнi, не було. Вiн був iдеальний Невiдомий. Коли б знайшла мiлiцiя його труп – вiн би i залишився невпiзнаним. Навiть якби по телевiзору фотографiю показали. Тiльки Валентин iз дружиною могли б його впiзнати, але i то навряд чи вони б приглядались.

Роздумуючи так, Нiк повернувся думками до Валентина. Адже нiхто не знае, що вони познайомилися.

Не допивши кави, вiн повернувся в спальню, витягнув iз-пiд лiжка обидвi валiзи.

Розкрив. Виклав на пiдлогу рушник iз доларами, записник, теку зi своiми документами – свiдоцтво про народження, вiйськовий квиток, свiдоцтво про шлюб та iншi папери, якими поступово обростае людина.

«Добре б iм щось подарувати», – подумав Нiк, зупинившись i знову оглянувши вмiст двох розкритих валiз.

Узяв у руки електробритву «Philips», вiдклав до рушника й теки з документами. Вiн уже давно голився безпечною, а електробритву купив якось здуру. Вона нова, у футлярi та з iнструкцiею арабською мовою. Але навiщо до бритви iнструкцiя?

Знову його очi забiгали по речах. Хотiлося знайти що-небудь для Свiтлани, дружини Валентина.