Гра у відрізаний палець

Опинилися дуже швидко, при цьому iх посадкову смугу було заздалегiдь пiдготовлено, i поки скандал розгорявся, iх сiм’i спокiйнiсiнько переiхали в Бiлокам’яну i зайняли непоганi квартири на Кутузовському проспектi. Один iз цих трьох – Максим Івiн – i був кращим другом Броницького. Вiн кiлька разiв дзвонив пiсля переiзду, а до скандалу часто бував у них удома. Броницький у давнi добрi часи iздив iз ним на полювання, у преферанс грав.

Коли Вiктор сказав, що для преферансу потрiбно як мiнiмум три гравцi, вдова грайливо махнула рукою.

– Вони за карти зазвичай сiдали вночi, коли я вже спала. Максим викликав по телефону свого сина або когось iз пiдлеглих. Уранцi встану, а мужики хто на канапi, хто на крiслах сплять. Тiльки подивишся, кого вони вночi викликали, i у ванну…

Узявши ще каву з коньяком, Вiктор продовжив розмову, але чи то ранок закiнчувався, чи то коньяк чинив на Броницьку гальмiвну дiю, але вона говорила все менше, паузи мiж запитанням Вiктора та ii вiдповiддю подовжувалися.

– Ви обiцяли прискорити справу з похороном, – нагадала вдова. – Незручно якось, телефонують колеги чоловiка, сусiди. Запитують… Хочуть попрощатися.

Вiктор ще раз твердо пообiцяв допомогти.

Коли Вiктор з Броницькою вже встали з-за столу, iм на змiну в бар прийшли ще двое вiдвiдувачiв – чоловiки рокiв п’ятдесяти: один у дорогому темно-синьому костюмi, другий легко вдягнений – у чорних брюках i бiлiй сорочцi з яскравою шовковою краваткою.

Удову Вiктор пiдвiз до ii парадного i на прощання отримав приемну усмiшку, яка обiцяла подальше спiлкування.

У райвiддiлi, куди вiн приiхав тiльки пiд першу годину, його чекала новина: труп Броницького зник. Уночi хтось вiдключив допотопну сигналiзацiю й уломився в будiвлю судмедекспертизи. Вкрали тiльки труп, усе iнше було на мiсцi.

Швидко записавши на аркушi паперу все найважливiше, що вiн почув у барi вiд удови, Вiктор вибiг до машини.

10

Нiк прокинувся з першими променями сонця. Увечерi вiн не закрив легку фiранку i тепер мружився, крутив головою, приходячи до тями. Знову на руцi вiдчув холодний метал годинника. Нарештi розплющив очi й пiднiс до обличчя руку з годинником. Тiльки чверть на шосту. Скiльки ж вiн спав? Двi години? Три? Лягаючи, вiн не дивився на годинник, i тепер залишалося тiльки здогадуватися, скiльки тривав його сон.

Вiн сiв на лiжку, замислився.