Ключі Марії

– То, може, вона тее…

– Гомосексуал?

– Чом би й нi? Вони були ще й за античностi. А у всiх замкнених середовищах, надто в орденах, це практикувалося.

– Так. Але не в цьому випадку. Переднiй лицар, як i той, що позаду, мають вiдкритi голови. Каптури плащiв закинутi за спину. В переднього i заднього шоломи припасованi до сiдел, у них волосся до плiч. А от у цього, що посерединi, каптур закривае голову, видно лише вузький профiль обличчя. Вiдповiдь проста…

– Он воно що! – здивувався Курилас. – Це справдi жiнка, якiй треба сховати свое волосся, тому вона в каптурi.

– Саме так.

– Хто ж третiй?

– Можливо, той, хто його потiм уб’е в Киевi. А, можливо, ще один охоронець Дiви. До речi, я обiцяв вам розповiсти про вiтрило на кораблi, яким прямувала Дiва до Нового Свiту.

Полковник поклав на стiл свiтлину старовинного малюнку, на якiй добре було видно корабель, дiвчину зi знаменом, а на вiтрилi красувалися три вершники на одному конi. Правда, то вже було зображення не лицарiв, а давньогрецьких воякiв.

– Це той корабель з Атлантиди? – запитав Курилас.

– Саме вiн.

– Дозвольте… але я не розумiю… Атлантида пiшла пiд воду ще до нашоi ери, а Богородиця…

– Так, маете рацiю, – знову зрадiв полковник. – Богородиця – це вже наша ера. Але ми ж уже з вами говорили, що Дiва вiчна. Чи в образi египетськоi богинi Маа, чи шумерськоi богинi Інанни, чи аккадськоi богинi Іштар. Вона була завше. А iсторiя ii життя повторюеться.

Роздiл 17

Киiв, жовтень 2019.

– Про що ти хотiв поговорити? – напружено запитала Рiна, коли вони спустилися у бар-пiдвальчик на Великiй Житомирськiй. – Що, не можна було вдома?

Вона здивовано дивилася на напрочуд непривiтного Бiсмарка, який мовчки випив з нею каву на кухнi, а потiм вимогливим тоном наказав збиратися i йти за ним. Вiн i сам дивувався зараз: як це вона так швидко i легко пiдкорилася йому i прийшла сюди, навiть не запитавши, куди вiн ii веде.

«Ну це взагалi пiпець! – обурився подумки Олег. – Вона мiй будинок вже вважае своiм!»

– Тобi коньяк? – запитав вiн, проiгнорувавши ii питання, i одразу замовив у дiвчини за барною стiйкою два по п’ятдесят «Закарпатського».

Всiлися за кутовим столиком. Цей бар мiг здатися затишним тiльки пiсля двох-трьох келихiв коньяку. Олег i ранiше заходив сюди зо два рази, i, треба визнати, обидва рази йому тут не сподобалося.