Ключі Марії

– А до Куриласа знову украiнською: – Сьогоднi ваших квартирантiв уже не буде.

– А ку… куди подiнуться? – затнувся професор.

– Знайдемо iм iншу квартиру. А тут для вас ще один сюрприз – i вiн поклав поруч iз манускриптом папку. – Там усерединi продовження хронiки Ольгерда.

– Що? – здивувався Курилас. – Вона ж була втрачена.

– Маете рацiю. Втрачена. Однак знайшлася. Тепер у вас е все для того, щоб розшукати Дiву… – Вiн розгорнув папку, перегорнув кiльканадцять пергаментних аркушiв i показав пальцем на доволi чiтке зображення вершникiв на останнiй сторiнцi манускрипту.

– Бачу двох вершникiв на одному конi.

– А якщо уважнiше?

Професор нахилився до зображення на пергаментi.

– А! – здивувався вiн. – Тут три вершники!

Полковник задоволено усмiхнувся.

У дверi постукали, Ваврик гукнув: «Захадi!» До кабiнету ввiйшов вiйськовий.

– Лейтенант Кравцов па вашему прiказанiю прiбил.

– Вот тебе адрес, – Ваврик простягнув папiрець.

– А… а куда? – розгубився той.

– А пасматрi там, чья квартiра асвабадiлась. Кажется с Личаковской вивазiлi каво-та… Вот туда тех i задвiнь. І закрой дела па етай прiслуге таварiща прафесара.

– Тоесть снять все абвiненiя? Но ана обозвала старую бальшевiчьку…

– Знаю, «старай швабрай», – усмiхнувся полковник. – А ти щiтаеш ейо маладой швабрай?

Кравцов голосно розреготався.

– Нiкак нет, таварiщ палковнiк.

– Ну, так пусть прiслуга возвращается на прежнее места работи.

– Єсть.

Лейтенант вiддав честь i вийшов. Ваврик зачекав, поки зачиняться за ним дверi, й звернувся до професора, який з подивом стежив за цим доленосним дiялогом i не мiг надивуватися, як легко полковник переходить з вiдбiрноi украiнськоi на кирзову росiйську i знову на украiнську.

– Як гадаете – хто цi вершники?

– З першого погляду здалося, що то сарацини, бо ж вони iхали в похiд по двое на конi.

– Вiзьмiть лупу, – полковник простягнув лупу й з задоволенням стежив за кожним порухом Куриласа.

Професор приклав лупу до печатки i промовив:

– Тепер бачу, що це хрестоносцi.

– Всi чоловiки? – запитав Ваврик.

– Так виглядае, що всi… А хто ж iще?

– А погляньте уважнiше, – тут полковник уже трiумфував. – Хiба вам не здаеться, що хрестоносець посерединi – жiнка?

– Звiдки це видно?

– Бо вона притулилася до переднього грудьми й навiть голову поклала на плече.