Ключі Марії

Насамперед дiстав перстень i сховав його до кишенi штанiв. Пiсля цього голод, що несподiвано прокинувся, поманив його на кухню.

Перед сном випив чарку коньяку i вже накрився ковдрою, коли з коридору долинув характерний скрегiт ключа в дверях.

– Нiчого собi! – здригнувся Олег, швидко натягнув штани i взув капцi.

У нього не було сумнiву, що прийшла Рiна, але радостi вiд ii появи вiн не вiдчував. Цей день уже пошарпав йому нерви, роздратував психiку i залишив масу питань. Що чекае його завтра – незрозумiло.

Але ось тепер доведеться розважати цю дiвчину, що вiчно п’яна, у якоi в кровi бiльше коньячного спирту, нiж гемоглобiну.

Дверi вiдчинилися. Бiсмарк неквапливо вийшов у коридор i ввiмкнув свiтло. Лампочка, що спалахнула пiд стелею, освiтила зовсiм не Рiну, а мiцно збитого, схожого на культуриста хлопчину вiком пiд тридцятку.

Олега пробрав холодний пiт. Вiн раптом зрозумiв, що вiдступати нема куди. Хлопець закрив собою дверi, а бiгти на балкон, щоб волати про допомогу, або до вiкна на кухнi немае жодного сенсу.

Вiн просто не встигне. Поки вiн намагатиметься вiдчинити вiкно або балконнi дверi, цей хлопець вирубае його однiею лiвою.

– Добрий вечiр, – незваний гiсть кивнув господаревi. – Я вiд Рiни.

– У якому сенсi? – очманiв Бiсмарк.

– Прийшов подивитися, чи все в порядку, – пояснив хлопець. – Мене звуть Коля.

– Коля? – повторив Олег. І раптом його осяяла здогадка. – Ти, напевно, ii брат?

– Звiдки ти знаеш? – здивувався той.

 – Так, я брат. Але не ii, а бiля неi.

– Брат бiля неi? – спантеличився Бiсмарк, не розумiючи, що вiдбуваеться i що йому в цiй ситуацii робити.

– Ти, напевно, спати вже хотiв, – гiсть нахилився i розв’язав шнурiвки на кросiвках. – Та ти йди, спи. Я на кухнi посиджу.

– А навiщо сидiти на кухнi? – запитав Бiсмарк i майже непомiтно доторкнувся до кишенi, з якоi ледь випинав сигнет. Наче перевiряв: чи на мiсцi вiн.

– Рiну почекаю.

Ти йди, вiдпочивай! – голос хлопця став наполегливiший.

Бiсмарк зробив кiлька крокiв назад i зупинився бiля одвiрка. А хлопець пройшов повз нього на кухню. Всiвся за стiл, виклав перед собою планшет i увiмкнув iнтернет-iгри.

Спати Олеговi розхотiлося. Вiн тепер сидiв за письмовим столом, наливши собi ще одну чарочку коньяку. Сидiв, дивився на неi, але не пив. Намагався зосередитися. Намагався зрозумiти, що вiдбуваеться.