Ключі Марії

– Який ще Адiк? У нас замикання в гаражi.

– Так? Даруйте! – спохопився Бiсмарк. – Я просто отруiвся трохи. Зараз прибiжу!!!

– Давайте швидше, а то залишитеся без премii! – голос жiнки полагiднiв.

– От же ж шельма! – бурчав Олег, переодягаючись у робочий спецодяг. – Захотiла в мене триста гривень премii поцупити!

Похапцем вискочив на вулицю без парасольки, але повертатися не став. Дощ стукав по кашкетi i пiдганяв чергового електрика, через що збоку могло здатися, що вiн поспiшае у справах надзвичайноi важливостi.

Напевно, так i думали усi зустрiчнi, особливо тi, що поступалися йому дорогою.

Минаючи територiею заповiдника, вiн помiтив щось тривожно дивне: мiсце, де вiн робив нiчнi розкопки i яке замаскував, хтось загородив дерев’яними стовпчиками з напнутою мiж ними червоно-бiлою пластиковою стрiчкою.

У робочiй кiмнатцi Олег затримався на кiлька хвилин, вiдсапався, щоб уже, заспокоiвшись, податися до гаража i шукати причини замикання.

У гаражi Софiйського заповiдника свiтилося.

Незнайомий водiй стояв бiля вiдкритого капота чорноi «Шкоди» i розглядав викручену з двигуна свiчку запалення.

– Ну, де тут замикання? – вiдвернув його увагу Бiсмарк i показав поглядом на лампочку, що свiтилася.

– Яке замикання? – не зрозумiв водiй.

– Менi телефонували, сказали, що в гаражi замикання.

– Та не було жодного замикання, – гмукнув водiй. – Я тут зранку кручуся.

Спантеличений Олег повернувся до кiмнатки. На душi стало неспокiйно. Зателефонував Адiку.

– Слухай, тут щось вiдбуваеться. Мiсце розкопки обвели стрiчкою, мене викликали на замикання, а замикання нема.

– Ноги в руки i вали звiдти швидко! – скомандував Адiк.

– Куди? У них же моя адреса, моя трудова книжка!

– Отож. Сиди вдома i нiкому не вiдчиняй. Я спробую дiзнатися, у чому справа.

– Зрозумiв, – похмуро вимовив Олег.

Сховав мобiлку в кишеню i зачинився у своiй «вартiвнi» зсередини. Валити, як порадив Адiк, було б смiшно. Як, утiм, i замикатися на ключ у цiй комiрцi.

Але вiдчуття страху зникло. Тiльки думка про перстень тамплiерiв чи госпiтальерiв, залишений в нижнiй шухлядi, змусила напружитися. Все ж треба було його трохи краще сховати. Особливо пiсля того, як Рiна покинула його помешкання з ключем вiд вхiдних дверей.

До кiнця робочого дня Бiсмаркова врiвноваженiсть випарувалася. Крокував вiн до службового входу напружено, раз у раз нервово озираючись.

Вдома, замкнувши за собою дверi, вiдчув полегшення.