Палак

Це був невисокого зросту молодий сколот. Каштанове волосся виглядало з-пiд шапки i розсипалось по широких плечах, мiцнi бiлi зуби, оскаленi в нахабнiй посмiшцi, жували довгу травину, що стрибала над охайно пiдстриженою бородою, двi вуглинки карих очей люто горiли пiд густими, злегка вигнутими бровами. Гнур зiскочив з коня i, як качка, перевалюючись на кривих ногах, пiдiйшов до батька Палака.

– Привiт, Ідантiсе, – сказав вiн, виплюнувши травину, i потиснув зап’ясток батька. – Ну що, у тебе все готове?

– Так.

– Тодi вантажте: пшеницю на той вiз, ячмiнь на заднiй, – показав Гнур нагайкою.

Палак пiдiйшов до Гнура, коли збiжжя було завантажене i воiни чекали, поки у великому кратерi звариться ягня.

– Я хотiв би служити царевi, – сказав хлопець, трохи запинаючись.

Гнур оглянув високого, плечистого, стрункого юнака з нiг до голови.

– Але ж ти i так служиш царевi, працюючи у полi.

– Так, але я вiльний сколот i, як сокiл, хочу вiльно ширяти над степом.

– Ну, щодо волi, то ти не дуже… Ти тут маеш бiльше свободи, нiж ми.

– Я хочу побачити свiт, – не вгавав Палак.

Гнур зняв шапку, витер пiт на скронях i подивився на хлопця:

– Добре! Що ж ти вмiеш? Верхи iздиш? – сотник глянув на рiвнi ноги юнака.

– Звичайно, я ж сколот. Я й лева сам вполював.

– Це правда?

– Авжеж, у мене був лише лук i нiж. Ось, – хлопець показав синi рубцi на плечi.

Воiн знову прискiпливо оглянув хвалька.

– Припустимо, але ж це був не рiвний поединок, у лева не було зброi.

Юнак обурився.

– Як це не було, а довгi пазурi i гострi як леза зуби.

– Угу, – мугикнув сотник, – значить луком ти володiеш?

– А то, зайцевi в око на ходу можу влучити.

Гнур мовчки зняв зi спини лука, натягнув тятиву, дiстав з тула довгу червоно – чорну стрiлу i простягнув Палаковi.

– Он вiдерце з дьогтем на возi, влучиш?

– Далеченько.

– Еге ж.

Юнак оцiнив стрiлу, натягнув тятиву, зробив поправку на вiтер i вистрiлив. Стрiла окреслила високу дугу i плюхнулась у дьоготь.

– Добре. Чим ще володiеш: мечем, списом, арканом?

– Арканом добре володiю, трохи мечем, списом нi.

– Угу, – сказав Гнур, розкладаючи i ховаючи лука. – Чесно сказав, це – добре. Ми йдемо ще до Рiксая. У тебе день, щоб все ще раз обмiркувати i, якщо зважишся, зiбратись.

– Та нема про що думати, я вже все вирiшив.

– Кiнь у тебе хоч е? – запитав сотник, знову оглянувши рiвнi ноги юнака.

– Аякже, i не один.