Палак

– Вибери найкращого i найрозумнiшого, вiд нього не раз буде залежати твое життя, – сказав Гнур i повернувся до воiнiв, що чаклували над казаном. – Ну, де ваш обiд?

Через день Гнур повернувся. Палак вибрав з батькового табуна молодого, невисокого, але сильного гнiдого жеребця, одягнув гостроверху шапку, поверх лляноi безрукавки накинув шкiряну куртку. Шкiрянi постоли помiняв на чоботи з короткими халявами, на пояс причепив торбину з кресалом та трутом i довгий кинджал, що дiстався йому вiд дiда.

На спину повiсив лук, з яким ходив на полювання та очеретянi стрiли. Бiля сiдла – аркан i сумка з чистим одягом та iжею.

Мати голосно плакала i причитала.

Сестри заодно тихо схлипували. Брати з заздрiстю дивились на воiнiв. Батько пiдiйшов до сина, мiцно обiйняв, а потiм простягнув йому торбинку.

– Ось, вiзьми, для початку вистачить.

– Що це? – запитав юнак, розв’язуючи мiшечка.

На руку випало п’ять шматкiв срiбла.

– Вибач, це все, що можу тобi видiлити.

– Я поверну… – сказав вдячно. – Як розбагатiю, поверну сторицею.

– Коли голову не складеш десь на чужинi.

Пiд’iхав Гнур. Оглянув Палака, його коня i все спорядження:

– Що ж вояко, поiхали. Прощайся, – сказав вiн i звернувся до родини юнака. – Та не переживайте ви так, я вiзьму його в свою сотню, що охороняе царя. Там у мене добрi воiни, вони i зроблять з нього славетного витязя. Вiн у вас сильний, впертий, тому, я думаю, справиться.

Ну, поiхали.

Палак обiйняв по черзi рiдних i прудко вискочив на коня.

Всi довго ще дивились услiд каравановi.

– Тяжко йому буде, – побивалась мати, – вiн навiть у сiдлi тримаеться ще не так, як iншi.

Батько притулив долоню до брiв, прикриваючи очi вiд сонця. Палак не сутулився так, як воiни Гнура, а сидiв рiвно на невисокому конику. Ноги хлопця ледь не торкались землi. Сколотськi конi були дуже схожi на тарпанiв: невеликого зросту, з короткою гривою i сивою мордою.

Вони повiльнiше за породистих скакунiв набирали швидкiсть, але пробiгти могли набагато бiльше. Також цi коники були не вибагливi до харчування i не потребували заготiвлi сiна на зиму, бо ж самi видобували суху траву з-пiд снiгу.

– Так, тяжко буде, адже царськi сколоти з дитинства в сiдлi: верхи iдять, сплять, живуть. Ну, нiчого, наш син мiцний, кмiтливий, упертий, швидко навчиться всiх премудростей вiйськовоi справи.