Історія лікаря Дуліттла, його незвичайного життя на батьківщині і надзвичайних пригод в чужих країнах

– Ого! – здивувався Лiкар.

– Я досить спокiйна iстота, як правило, – зауважив кiнь. – Я дуже терплячий iз людьми – не здiймаю багато шуму. Але це було справдi прикро, коли цей коновал давав менi неправильнi лiки. А коли цей червонопикий телепень почав робити з мене дурня, я просто не змiг бiльше терпiти.

– А ти сильно вдарив хлопця? – поцiкавився Лiкар.

– Та нi, – заспокоiв його кiнь. – Я хвицьнув його в безпечне мiсце. Тепер за ним доглядае ветеринар. Так коли будуть готовi моi окуляри?

– Я тобi iх передам на наступному тижнi, – сказав Лiкар.

А потiм Джон Дулiттл замовив пару гарних великих зелених окулярiв, i кiнь-плугатар бiльше не ходив пiдслiпуватим на одне око й мiг бачити так само добре, як i ранiше.

Вiн мiг бачити так само добре, як i ранiше.

І скоро це вже стало звичною картиною – бачити фермерських тварин, якi носять окуляри, по всiй окрузi навколо Паддлбi, а що таке слiпий кiнь, усi взагалi забули.

І так було з усiма iншими тваринами, яких приводили до Джона Дулiттла. Щойно вони з’ясовували, що вiн умiе говорити iхньою мовою, то розповiдали йому, де в них болить i як вони себе почувають, i, звичайно ж, Лiкаревi було легко iх вилiковувати.

А потiм усi цi тварини поверталися додому й розказували своiм братам i друзям, що живе такий лiкар у маленькому будиночку з великим садом, який справдi е лiкарем. І нехай хоч коли якесь створiння занедужало – не тiльки конi, i корови, i собаки, – але й маленькi мешканцi полiв, такi, як мишi-крихiтки й водянi щури, борсуки й кажани, усi вони вiдразу ж приходили до його дому на краю мiста, так що його великий сад майже завжди був повний тварин, якi намагалися потрапити до нього на огляд.

Їх приходило так багато, що довелося робити спецiальнi дверi для рiзних тварин. Вiн написав «КОНІ» на фасадних дверях, «КОРОВИ» на бiчних i «ВІВЦІ» на дверях чорного ходу. Кожен рiзновид мав окремий вхiд – навiть для мишей був зроблений маленький тунель, який вiв у пiдвал, де вони терпляче чекали цiлими рядами, доки Лiкар спуститься, щоб iх оглянути.

І так через кiлька рокiв кожне живе створiння на милi й милi навкруги вже знало про Джона Дулiттла, Доктора Медицини. А птахи, якi вiдлiтали у вирiй на зиму, розповiдали тваринам у чужих краiнах про чудового лiкаря з Паддлбi-на-Болотi, який розумiе iхню мову i допомагае iм у бiдi.