На розпутті

Гордiевi було дев'ять рокiв, як одного разу вiн з хлопцями залiз на чужу пасiку, що стояла в степу, серед невеличкого степового гайка. Гордiй давно вже марив добути меду i ось цього разу, набравши сiрникiв, а хлопцям звелiвши принести губки, зважився пiдкурити бджiл. Але тiльки заходився був це робити, як перед його став нижчий за його, але кремезнiший чорнявий хлопець, одягнений по-панському, хоча й озвавсь до його по-простому:

– Що вам тут треба?

Гордiй озирнувсь на свое вiйсько i вiдмовив:

– Меду.

– Як же ви можете брати чуже? – спитався зовсiм спокiйно хлопець.

Чуже? Гордiй зовсiм не подумав, що це чуже… А хлопець додае:

– То ви хочете красти?

Красти? Нi, цього нiколи Гордiй не хотiв. Вiн спалахнув. Йому хотiлося б гостро вiдмовити, але вiн не мiг, бо почував, що хлопець каже правду.

– Гайда, хлопцi, назад! – скрикнув вiн.

Хлопцi послухались, але знехотя: вони не розумiли, через вiщо iм, коли вже не можна було взяти меду, так хоч не попобити цього чорнявого бiсеняти? Вони сказали про це Гордiевi, як уже одiйшли вiд пасiки далеко.

– А, мовчiть! Ви нiчого не тямите! – сердито вiдмовив Гордiй.

Гордiй часто гримав так на хлопцiв, i вони до цього позвикали, але сьогоднi це iх уразило – мабуть, тим, що верталися нездобихом i що вважали себе за правих. Але ж iще бiльше вразило iх те, що другого дня Гордiй до iх не вийшов, не вийшов i третього, i четвертого дня…

А Гордiй тим часом багато дечого зробив. Пiшовши вiд хлопцiв вiн усе думав про того «чорнявого» та сердився на себе, так збентежився перед iм, поступився назад.

Вiн злував увесь день, а другого дня його потягла якась надзвичайна цiкавiсть знов до пасiки. Вiн пiдiйшов тихо i глянув з-за тину. Гоние сяло ясно, золотi бджоли бринiли промiж вуликами, пiд гiллястою грушею у холодку сидiв «чорнявий» i дививсь книжку. Гордiй якось поворухнувсь, суха гiлка трiснула, i чорнявий почув.

– Тiкати? О нi! – подумав Гордiй i випроставсь.

Чорнявий побачив його, трохи наче здивувався, згорнув книжку, устав i пiдiйшов ближче.

– Що тобi треба? – знов спитався вiн, як i вчора.

– Я зовсiм не бажав красти в тебе мед! – одмовив Гордiй зважливо.

Чорнявий трохи пiдняв брови вгору – мабуть, здивувавсь – i вiдмовив:

– Але ж ти прийшов по його.

– Ти думаеш, що менi нiчого iсти? – скрикнув Гордiй.

– Нi, в тебе iсти е що, – я знаю! – вiдмовив чорнявий.

– А ти звiдки знаеш?

– Татко тебе й твого дядька знають.