Австро-Руські спомини (1867-1877)

Гей, слухай, ляше, ми тiльки за наше

Лягали в степах головами!

Ми ж не хотiли, щоб панували

Вороги вашi над вами.

Ой, признай, ляше, ти руськее право

На руськую землю i мову,

І з тоi хвилини для власноi долi

Заложиш мiцную основу.

Гей, брате чеху, ми твого Жижки

Табора ще не забули,

Де ми за чашу громадську стояли

Й козацького строю здобули.

З тобою, сербине, не раз ми братались

На сушi й на Руському морi,

Як бились за волю народну юнаки

На Сiчi й в твоiй Чорногорi.

З таким же запалом, з яким ми вмирали

За волю свою i за братську,

Ми радi повстати i костi зложити,

Щоб волю здобуть всеслов'янську.

Ой гляньте, слов'яни, встають на Заходi

Нiмецькii грiзнii хмари;

Ставаймо ж докупи, забудемо, браття,

Навiки нiкчемнii свари.

Ой, не даваймо урвать нi частини

Слов'янського рiдного краю,

Но проклят iз нас той, хто волю зневажить.

Чужоi землi забажае!

Зберiмося, браття, в сiм'ю рiвноправну,

І крикнем на братському пиру:

«Ми хочем для себе й для цiлого свiту

Лиш волi, освiти i миру!»

Ой мати Вкраiно, ой Киiв наш чесний,

Коли б довелось серед тебе

Те слово почути i вольнее знам'я

Слов'янське пiдняти до неба!

Гейдельберг, 23 августа 1871.

По правдi кажучи, менi було хоч i смiшно, а все-таки жалко й досадно побачити такий сюрприз з моею пiснею, досадно через те, що менi здавалось, що основнi думки моеi полiтичноi тредьяковщини були висловленi яснiше в оригiналi, нiж у перешивцi.

А потiм я навiть був радий, що так вийшло: все-таки i в д. Гетьманця зосталось дещо i з мого панславiзму, i навiть з мого «москвофiльства», а без мого еретичного iменi пiсня ця пiшла в збiрки, антологii, iсторii лiтератури i навiть вчено-академiчнi реферати i в Галичинi, i в Росii.

Окрiм цього мого несвого твору, нiчогiсiнько мого «Правда» не хотiла печатати: i пiсланi мною легенди, i стаття про освiту знайденi були дразливими для церкви! Рецензiя ж на книжку Ганкевича знайдена була нетактичною i против автора, котрому не слiд було говорити, що вiн пише, не знаючи дiла, та й проти церкви ж, бо нетактично було показувати симпатiю до позитивiзму.

Коли пiзнiше я таки настояв, щоб хоч легенди напечатано, то менi вп'ять писали, що легендами образилось галицьке попiвство, як i деякими казками з другоi збiрки (Забадька), присланоi з Полтавщини.