Австро-Руські спомини (1867-1877)

Впорядкував я збiрничок легенд i новел, записаних одним малярем в Полтавщинi i подарований менi в Римi (щаслива пригода!) одним молодим тодi, тепер звiсним вченим-бiлорусом. Написав я й оригiнальну статтю про справу менi дорогу, i бiльш других тодi звiсну, i, як я думав, найiнтереснiшу для галичан-народовцiв, тобто про народну освiту й популярну лiтературу в росiйськiй Украiнi. Там я розказав про недiльнi школи, щоб показати, що справа народноi освiти вийшла в нас з громади, а не вiд уряду, потiм об тiм, як сам уряд мусив узятися за школи хоч на правiм боцi Днiпра, щоб противустати польському впливу, як нiчого не могли вдiяти без громадян же у «Временной педагогической школе», як далi митрополит киiвський Арсенiй пiднявсь проти тiеi школи, навiв на неi «украiнофiльський сепаратизм», як св[ятий] Синод по його iнiцiативi заборонив релiгiйнi книги i проповiдi по-украiнському, як пiшов за тим Катков i т.

iн. Розказую далi й про те, яку помилку зробили украiнцi, що пiсля заборони 1863 р. не печатали популярних книг i евангелiй в Галичинi i т. д. Послав такi своi працi в редакцiю «Правди» i думав, що сповнив свою долю служби новому органу.

Незабаром дiстаю 1 номер «Правди» – i бачу там сюрприз: моя пiсня «Поклик до слов'ян», хоч перероблена мiсцями так, що нiчого не втнеш, i пiдписана Гетьманцем. Я не мав нiколи претензii бути поетом, а все ж мушу розказати iсторiю цiеi пiснi, доволi курйозну й характерну. В цю зиму 1870-71 р. просидiв я в Берлiнi серед подiбних крикiв тевтонiв, котрi розбивали Францiю й не ховали замiрiв, покiнчивши з нею, взятися i за Слов'янщину з Росiею.

Потiм я проiхав частину Слов'янщини, бачив провал федералiзму Гогенвартiвського, у Вiднi здибавсь з земляками, у котрих не знайшов широкого розумiння справи не тiльки всеслов'янськоi, а й украiнськоi, далi вп'ять в'iхав у побiдоносну Тевтонщину, де пережовував кiлька часу iз земляком (покiйним Пригарою, професором одеським) i з одним поляком всякi слов'янсько-польсько-московсько-украiнськi справи, нарештi достався сам з родиною в Гейдельберг i абсолютно не мiг думати нi об чiм, як об будущiм конфлiктi Тевтонii i Славii, та об тiм, яку б то силу показала Славiя, якби в нiй запанувала федеральна демократiя в дусi Костомарова – Шевченка, а не ополячення, а потiм московське «обрусение». Щоб голова не трiснула, сiв я писати ту статтю, котра була напечатана в «Вестнике Европы» 1872 р. пiд заголовком «Восточная политика Германии и обрусение».