Австро-Руські спомини (1867-1877)

Купчанком з поводу збирання етнографiчного матерiалу, я вспiв впевнити його, що по крайнiй мiрi в етнографiчних виданнях безпремiнно потрiбна «фонетика», якоi так жахались тодi австро-руськi старовiри {Спом'янувши д. Купчанка, я мушу сказати й про дальшi моi з ним стосунки, котрi тяглись i потiм, бо я дiставав вiд його ентографiчнi матерiали i обмiнювався з ним виданнями. Д[обродiй] Купчанко – досить характеристична особа i наводить на iнтереснi думки про загальний стан австрiйських русинiв. Безспорно, народолюбивий i причому рухливий (що серед русинами рiдко бува), завше за роботою, живучи переважно у Вiднi, одному з бiльших культурних центрiв Європи, д.

Купчанко все-таки досi не виробив собi прогресивно-освiтньоi основи для свого народолюбства i навiть не звiв своiх студiй про народ свiй в яку-небудь серйозну наукову цiлiсть, а мов навмисне держить себе поверховим вiденсько-газетним репортером в усьому, що пише, а в полiтичних думках не пiшов дальше сервiлiзму, то чорно-жовтого, то московського. А поряд з цим згадую чимало сiчовикiв, котрi дуже нерадо дивились на те, що я зношусь з д. Купчанком: вони й бiльш освiченi, й думки мають прогресивнi, й жили й живуть в тiм же Вiднi, а нi один з них не зробив нiчого навiть для того, щоб вiденськi газети дiставали звiстки про Галичину не виключно з противного народовцям табору, а вже про який-небудь систематичний показ нiмцям i через них усiй Європi життя i справ нашого народу, хоч би в Австрii, нiчого й говорити!! Хай тi, що бiльш мене знають Галичину, скажуть: що тут за причина? А я тiльки кажу тепер те, що не раз думав з болем на серцi приглядаючись до русинiв у Вiднi. } i котру так постидно предали iм потiм львiвськi народовцi.

Потiм, вже в 1875-76 рр., коли я побував сам по угорськiй Русi та познайомивсь з тамтешнiми студентами у Вiднi, почало виявлятись, що моя програма заходу коло них зовсiм не трудна до виконання, – почались в мене й на моiх очах у сiчовикiв взаемини з буковинчиками й угорцями, котрi приносили i присилали менi етнографiчний матерiал, записаний навiть еретичною фонетикою; почали буковинчики i угорцi спiвати пiснi по Лисенку i читати книжки украiнофiльськi.

Але я мусив скоро залишити Австрiю й не знаю, як там на цiм полi дiялось далi… Тiльки по тому, що написано навiть в статтi В. Лукича «Угорська Русь» (во многому цiннiй), бачу, що ортодоксальнi народовцi й досi нiчогiсiнько не розумiють в справах Угорщини, коли сам В.