Австро-Руські спомини (1867-1877)

Огоновського! Та й усi манiфестацii пiсля його смертi, особливо у Львовi, вийшли мiзерно; менi писали, що народовцi навiть боялись прийти на панахиду по цьому «батьковi Русi-Украiни» {Пiсля того, як це було написано, програма Костомарова була передрукована в першому номерi в третiй раз поновленоi «Правди» 1888 р. – та ще й як основа програми самого видавництва. Тiлько ж треба сказати, що найменше впливу тiеi програми видно на самiй тiй «Правдi».}.

Також мало слiду зоставили моi намови про те, щоб повести дiйсну пропаганду украiнського напряму серед буковинчикiв i угорцiв, котрi пiдпали впливу попа Раевського – першi, як православнi, а другi з реакцii мадяронству.

Я настоював на тому, що нi до буковинчикiв, нi тим бiльше до угорцiв не можна пiдступати iз звичайним украiнофiльством, раз, через те, що вони проти того направленi уперед, а вдруге, через те, що iм таки i чужi спецiальнi козако-украiнськi традицii. По моiй думцi, до тих i других треба пiдступати з загальнодемократичною iдеею, а окрiм того, показати iм в Росii другi напрямки, окрiм московсько-слов'янофiльського, напрямки демократично-прогресивнi, i звернути буковинчикiв i закарпатян на подiбну ж дорогу на iх власнiм грунтi, – чого само собою виходило б i нацiональне народовство, котре б злилося з украiнством. Спецiальний привiд до того, щоб менi налягати на сiчовикiв з такими намовами, явився, коли я прочитав у газетах, що член «Русской основи» Гр. Купчанко реферував про буковинсько-руськi пiснi. Пустiть вiд себе подiбнi реферати хоч по збiрцi Головацького, – писав я сiчовикам, – знайдiть збирачiв ентографiчного матерiалу на Буковинi й на угорськiй Русi, i ви притягнете до себе здiбнiших i щирих народолюбцiв з самоi «Русской основы». Нiчого з моiх намов не вийшло, окрiм того, що, за посередництвом М. Бучинського, я змiг закупити вiд д. Купчанка його матерiал, котрий потiм видало киiвське Географiчне товариство в досить спорiй книзi, хоч з недоладним титулом «Пiснi буковинського народу», – так буцiмто в Буковинi самi русини! До того ж у виданню тому скривджено Купчанка, бо на заголовку пiсень поставлено iм'я не його, а того, хто. впорядкував збiрку i, правда, положив на те чимало працi, та все-таки не збирав тих пiсень. В усякiм разi я в цих хибах видання не винен, бо в момент, коли воно вийшло, не був навiть у Киевi. Вернувшись та побачивши книжку, я, звiсно, сплеснув руками, тiльки вже було запiзно.

Переписуючись з д.