Через кладку

Тепер же, на старiсть, самота стала йому страховищем, вiн хотiв би женитись, хоча б i на це… щоб його в його послiднiх днях доглядала щира душа. І тут назвав вiн iм'я вченого, в професорських та iнших кругах знаного й високо почитуваного професора.

Я з зачудування мало не зрадився. Я ж особисто знав ученого, що часто задержувався в ходi по дорозi й сам з собою розмовляв. Одначе щоб молода дiвчина, та ще от така, як Маня, чутлива, мудра й iнтелiгентна, могла на таку божевiльну думку попасти, – я просто не мiг повiрити.

– Знае вона його особисто? Бачила хоч раз у життi?

– Нi, не бачила нiколи, хiба що з оповiдання чула. Де й коли було iй таку мумiю бачити, що iншоi дороги не знае, як вiд своеi хати до унiверситету i т. iн.? А поки ми сюди в горн спровадились, вона до матури[15 - Матура – останнiй iспит при закiнченнi навчання в гiмназii.] готувалася.

– І що спонукало ii до такого рiшення?

– Це те, що вона, помимо своеi сiмнадцятилiтньоi освiти, очитання й iнтелiгенцii, дитина й наiвна, не дiткнена суворою дiйснiстю, мов малий наш Нестор! З своею живою фантазiею, котроi багатство, як бачите, доводить до абсурдiв, уроiла собi, що, вийшовши замiж за такого «вченого», зможе нестiснено вiддаватись упрагненим студiям, i вiн, як учений, буде iй в напрямi тiм помагати.

– Дальше не думала? – спитав я.

– Очевидно, нi. Тепер, скiльки менi вiдомо, бо це велика «тайна», про котру знали досi лиш сестра, ii товаришка, панна В., – студiюе вона фiзiономii старих мужчин i впевняе сестру й товаришку, що вони для неi цiкавiшi вiд молодих.

Я розреготався.

– А от, бачте, це правда, – закинув цiлком поважно молодий чоловiк. – Не думайте, що я вам оповiдаю казку. Хоч i яка тепер жiноча молодiж, як кажуть, з освiти «отверезена», все ж таки можна ще (правда, дуже рiдко вже) подибати й такi iстоти, як оця моя молодша сестра, з душею бiлою й чистою, мов голуб, i наiвнi iнодi до крайностi.

– І на чiм стоiть справа тепер? – спитав я нетерпеливо.

– Вiд брата. Одного разу оповiдав вiн, а говорить вiн завсiди з великою приклоннiстю й поважанням про нього, раз, як свого професора i вченого, а по-друге – як чоловiка, котрий йому особисто дуже був прихильний. І балакаючи отак рiзне про нього, договорився до того, що мумiя, мовляв, бажала б оженитися, лиш не знае, яким способом дiстатися до лiпшоi жiнки, бо вiн уже до сiмдесят рокiв досягае.