Через кладку

Тепер, доторкаючись злегка капелюха та вступаючи iй з дороги, я поглянув на неi. Менi хотiлось спiймати ii погляд. Чи гнiвалась ще?

Не збагнув.

Подякувавши кiлькома чемними звичайними словами за цвiти та запрошуючи мене до хати до «братiв», вибачаючись, що мусить спiшити в мiсто, – пiшла.

Я не задержувався, сповнивши просьбу матерi. Вийшов зараз за нею… i вернувся додому. Не заходив тут до хати; хоч i який порожнiй видався менi цього вечора наш садок перед зiльником, – я вештався довго по нiм. Бiлi нарциси, що метеликами звисали по стеблах, мiшались у моiх думках iз ii бiлим обличчям i молодими великими очима…

* * *

(Пiзнiше).

Знов бачився з ii братом.

Стрiнувся й розмовляв. Цим разом, здаеться, мав вiн бiльше часу, бо зробив менi навiть пропозицiю пiти на прохiд. А що це було вже по урядовiй годинi, i я не менше мав охоту пройтись, як i вiн, я пристав на його бажання, i ми пiшли. Зразу розмовляли ми про рiзнi iспитовi справи, юридичнi цiкавi питання, нацiональнi бiжучi iнтереси, а врештi – перейшли на «приватне».

Ідучи та балакаючи, ми здибали листоношу. Я задержався з питанням, чи нема чого для мене. Для мене не було, як показалося, нiчого; для мого товариша так само; та зате для п. Манi Обринськоi листець найшовся. Обринський, поглянувши наборзi[14 - Наборзi – нашвидку.] на адресу, сховав його. По доволi довгiм мовчанню з обох сторiн вiн нараз обiзвався.

– Ви знаете, пане Олесь, що моя старша сестра заручилася? Але доперва десь аж за рiк мае вiдбутися весiлля.

По запитанню, за кого вона виходить замiж, я спитав ще, як стоять справи з планом його молодшоi сестри вiдносно студiй i виiздом за границю.

– Нiяк, – вiдповiв вiн коротко й неохоче. – Поки що нiхто, крiм матерi, сестри, товаришки, i може ще й малого Нестора, ii любимця, а почасти й ученика, не слухае ii бажання поважно. Цiкаво лише, – додав, – до яких засобiв рятункових береться така молода фантастична голова, щоб, на ii думку, добитися цiлi або бодай помоцуватись з противними ii мрiям обставинами.

І тут же розказав менi, з замiткою не зраджуватися перед нею, як вона з якоiсь розпуки, щоб все-таки дiпнути свого, рiшилась вийти замiж за якогось старика професора унiверситету, про котрого чула, що хоче женитися, та лиш сумнiваеться, чи найдеться яка дiвчина, котра б хотiла вийти за такого старого замiж. У молодих лiтах (чула) померла йому наречена, i вiн бiльше нiколи не хотiв женитися.