Царівна

Царiвна

Ольга Кобилянська

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Царiвна» Ольги Кобилянськоi – соцiально-психологiчна повiсть, у якiй постае новий образ мислячоi жiнки***. Головна героiня, вольова i духовно багата Наталка, веде боротьбу з буденним споживацьким свiтом i е справжньою царiвною своеi долi. Найвiдомiшими творами авторки е «Земля», «Людина», «Через кладку», «Царiвна», «У недiлю рано зiлля копала», «Valse melancolique», «Некультурна», «Аристократка» та iн. Ольга Кобилянська – видатна украiнська письменниця, яка працювала у жанрi соцiально-фiлософськоi та психологiчноi прози.

Ольга Кобилянська

ЦАРІВНА

I

Я родилася 29-го падолиста…

Старi люди i сонники кажуть, що цей день – день недолi. Може. Однак менi не хочеться в те вiрити. Я рада би приглянутися кождiй речi до дна, я бажала би про все ясно думати, на все ясно дивитися, – адже кожда проява мае своi причини й наслiдки, все пiдлягае строгим законам, лише ми не дуже на це зважаемо. Ми не дуже доходимо причини деяких прояв, що далися би не раз змiнити на добре… Нi! Ми кажемо, що все мае свое призначення i так мусить бути!.

.

Але чго я властиво тут доторкнулася! Моi погляди менi звiснi, а хто iнший не буде дуже цiкавий знати фiлософiчнi висновки молодоi дiвочоi душi; довкола мене глухота i нудьга, а самiй власнi думки безнастанно пережовувати, – це i томить i не доводить нi до чого.

Не маю нiкого, кого би моi думки й чуття в який-небудь спосiб могли заняти хоч крихiтку, на одну хвилинку.

Чи воно злишне? Чи жiноче духове життя менше цiкаве, як ii органiзм?.. Справдi нiчим не цiкаве? – Та ба! Чого захотiлось!

Хто би мав мною займатися? Батька й матiр утратила я в такiм молодiм вiцi, що й згадати важко, а коли дорога бабуня вмирала, мала я дванадцягь рокiв. Вуйко Іванович, гiмназiйний професор, i тiтка (вона спольщена нiмкеня), при котрих тепер живу, то…та нi! Лучче не згадувати. Очi мимохiть зайдуть слiзьми, коло серця заболить, стисне i годi буде дальше писати…

Всi вони менi не радi.

Вiдчула й пiзнала я це з тоi хвилини, в котрiй лише зачала думати. Мое довге рудаве волосся давало кузинам та кузинкам причину до прикрих глумливих жартiв та смiху. Лице мое iм «закрейдяне», а очi? Боже! наче я тому винна, що вони для них завеликi?

– Чого це ти глядиш так перед себе, начеби перший раз свiт побачила? – загомонить бувало на мене тiтка гостро, сердито. А я прокинувся мов та сполохана пташка.