У череві апокаліптичного звіра

По тому намiсник пiдiйшов i до Скиригайла.

–  Отже, князю, – мовив покiрливо, – Киiвський стiл уже твiй!

–  Таж напевно, – згорда вiдказав Скиригайло. 

Вiдбуду лишень похiд на Черкаси i Звенигород i знову буду тут.

Чернець дивився на нього вивiдчо, нiби хотiв щось сказати, але не зважувався на вiдверте слово.

–  Сiдай, отче, бiля мене, випий меду! – добродушно мовив Скиригайло.

Намiсник запросини прийняв. Слуга налив iм меду, i вони неквапно почали його попивати.

–  Не здивувало тебе, князю, що Володимир вiдмовився вiд змагання? – спитав намiсник.

–  Я б на його мiсцi також вiдмовився, – пирхнув Скиригайло. – Вельми велике й могутне вiйсько пiдiйшло.

–  Це так, – хитнув Хома. – Але взяти Киiв також непросто.

–  Що хочеш цим сказати, отче? – блимнув на нього Скиригайло, якого аж нiяк не покидала засторога щодо спiвбесiдника.

–  А те, – тихо мовив Хома, – що це я вмовив Володимира не заводити бою, а пiддатися.

Скиригайло подумав: «Цей чернець, напевне, жадiбна штучка – вже вiдразу випрошуе собi милостиню».

–  Про твою послугу не забуду, отче, – трохи насупившись, вiдказав Скиригайло.

–  О, сподiваюсь на те! – Сухi Хоминi вуста ледь роз’iхались в усмiшцi. – Але не про винагороду собi прошу.

–  Що ж просиш?

–  Ну, в нас ще буде час про це поговорити. За твое здоров’я, князю, i мир тобi!

І знову вони схрестилися поглядами – вдруге вiдчув князь, як од цього дивного чоловiка повiяло зимним протягом, нiби вiд осiннiх, побитих тлiном лiсiв.

–  П’ю i за твое здоров’я, отче! – взяв собi в руки погара князь. – І зваж: недобре нам заводити якiсь розмови в присутностi великого князя. Годилося б тобi спершу його привiтати, бо це вiн одтепер наш спiльний володар.

–  О так! – мовив Хома, встаючи. – Але вiн володар далекий, так само, як далекий король.

–  Але це не значить, – усмiхнувся Скиригайло i зловив себе на думцi, що вони нiби з цим ченцем у зговiр якийсь увiходять, – що на володаря можна не зважати.

–  Це саме i я сказав Володимиру, – промовив загадково Хома й неквапно вiдiйшов.

Скиригайло провiв його поглядом. Нi, цей чернець веде себе не як покiрливий Божий слуга; вже навiть у цiй короткiй розмовi вiн нiби почав натискати на князя, чогось од нього загадково вимагаючи, а вiд милостинi гордо вiдмовляючись.