Срібне молоко

Срiбне молоко

Валерiй Шевчук

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Срiбне молоко» Валерiя Шевчука – гумористично-фантастична повiсть, головним героем якоi е дяк Григорiй Комарницький – своерiдний «анти-Дон-Жуан», волею обставин втягнений у кумеднi любовнi пригоди***. Найвiдомiшими творами автора е «Дiм на горi», «Три листки за вiкном», «Тiнi зникомi», «Набережна 12», «Середохрестя», «Вечiр святоi осенi», «Крик пiвня на свiтанку», «Долина джерел», «Тепла осiнь», «Двое на березi» тощо. Валерiй Шевчук – украiнський письменник-шiстдесятник, майстер iсторичноi, психологiчноi та химерноi прози.

Срiбне молоко

Молоко – то первинне.

    Іван Величковський. Молоко (1691 р.)

Любов – то завжди е нещастя. Ось коханець

Без слави й без вiдваги, в плачу й викривлянню,

І день, i нiч бiжить вiд псiв оскаженiлих,

І день, i нiч в утечi. А тi пси – то з нього.

    Юрiй Липа. Вiрую (Львiв, 1938 р.)

Акт перший. Протазис

Одмiнець

Дяк iз примiського села Троянiв Григорiй Комарницький, саме той, котрий створив пiсню про бiдаху комара, що оженився на мусi, а опiсля необачно звалився з дуба, бо його здула звiдтiля шуря-буря, сидiв на порозi школи, поклавши на виставлене колiно правого лiктя, а в долоню втуливши власне пiдборiддя; при цьому рiденька борiдка його (а рiденька тому, що був iще молодий) так покуйовдилася, що волосини чи позлiплювалися, чи посплiталися, а з-пiд шапки-оглавка вибивалися давно немитi, схожi на солому, косми; а очi, голубi й водянистi, нiби померли, а чи обкурилися димом; лiва рука його тримала люльку, з якоi вививалося тоненьке пасмочко; i та рука вряди-годи та й пiдносила кушпельку до сухих, трохи полущених вуст, якi смакали раз-пораз, але диму з рота дяк Григорiй Комарницький випускав мало, мав-бо таку здатнiсть, як нiхто в цьому краi, – мiг випускати дим вухами та очима, хоча трошки вивiювалося з нього й носом, через що, коли палив люлечку, то голова його потрапляла в димову кулю, яка нiжно огортала ту макiтерку, формою банякувату.

А з'являлась у нього така дивовижна вправнiсть лише тодi, коли журився, чи смутився, чи коли щось вельми допiкало, а журився i смутився дяк лише, коли бував голодний, тобто коли його школярi-сироти чи не приносили вижебраного за складенi ним вiршi та пiснi, або ж те вижебране не мали снаги донести до школи, отож воно в казковий спосiб розчинялося чи вивiтрювалося з iхнiх торб та рук, адже й вони, бiдахи, не були досконалими iстотами цього свiту.