Груші в тісті

Що передати Наталi?

– Скажи, що я термiново мусив чкуряти в Югославiю.

Ми обнялися i розiйшлись.

5

Тенгiза я знайшов аж унизу за столиком з двома студентками. Вони вже весело реготали, попиваючи вино.

– А ось i Юрко! Знайомся – Іра i Наталя.

Мене мов окропом облили. У напiвсутiнках, що панували там, я не вiдразу роздивився обличчя панянок. Але тепер, коли сiв, то побачив ту саму Наталю з прикладного, яку ще пару днiв тому так палко кохав. Це ж треба було трафитися такому дивовижному збiговi обставин! Ну, що вам сказати – мене зацiпило, заклинило, засипало снiгами.

Іра дивилась на мене розпромiненими очками, а Наталя, опустивши голову, малювала на столi китайськi iероглiфи. Якби я був китаець, я б прочитав там «сволота» або «скотина». Або ще щось подiбне.

– Іра знае польську, – пiдморгнув грузин. – Вам буде про що поговорити.

Ага! Он воно що. Ролi вже розподiленi. І Наталя, яка, зi всього видно, ще кiлька хвилин тому флiртувала з грузином, чуеться тепер незручно, але вагаеться вона недовго.

Рiшення прийняте. Їi чарiвна голiвка пiднiмаеться, рученька тягнеться за келихом i нiжний голосок вуркоче:

– За знайомство!

Чи доводилось вам коли-небудь опинитися в компанii своеi вчорашньоi колежанки i ii нового кавалера? Скажу вам вiдверто – це не надто приемна ситуацiя. Навiть якщо на колежанку вам уже начхати. Особливо це дошкуляе, коли ви кохалися з панною зовсiм недавно, коли злизували з ii язичка чуттевi слова i плели усiлякi нiсенiтницi, вiд яких вона, здавалося, млiла.

Тодi всi тi слова, що вона шептала вам – тiльки вам у цiлому свiтi – i якi ви вже встигли надiйно забути, починають зринати, наче роздутi потопельцi, iз дна пам’ятi. І хочеться тодi iх проказувати знову, але вже вголос, так, аби нiхто крiм неi не второпав потаемного змiсту.

Я налив собi вина, одним духом вихилив i вискалив своi чудовi зуби до Іри. Щоб я здох, вона була нiчим не гiрша за Наталю. Я хочу сказати, вона була навiть краща. Вона була просто класна дiвчина.

Усмiшка не сходила з ii пухкеньких вуст.

– Ви художник? – спитала вона. – Нам Тенгiз про вас уже все розповiв.

Наталя усмiхнулася з пiдступним виразом. Мабуть, у ii голiвцi визрiвала зараз одна-едина думка: що вона висловить Славковi за те, що пiдсунув iй цього… цього… та що там кривити душею – пройдисвiта.

– О нi, далеко не все, – засмiявся Тенгiз, усе тiснiше притискаючи до себе Наталю.

А вона, стерва, й не пручалась. Навiть навпаки.