Груші в тісті

Будка стояла за будiвлею, з газика ii видно не було. Бiля будки крутилися дiти. Я вибрав одного i спитав, чи вiн не хоче морозива. Але коли я пояснив йому, що для цього потрiбно зробити, вiн зажадав не одну, а цiлих чотири порцii.

– Ви ж хочете, щоб лягавi не бачили, як я передам записку, правда?

– Ну.

– Вони менi поможуть, – кивнув на iнших дiтлахiв.

Я покiрно купив iм морозиво, дав записку, i за хвилю вони вже з галасом бiгли помiж автами, мовби граючись у лапанки. Малий ховався, пригинався i перебiгав вiд авта до авта, наближаючись до полякiв.

А опинившись поруч, рiзко змахнув рукою i пожмаканий клапоть паперу впав на колiна поляковi.

Я сiдаю в авто, пояснюю ситуацiю грузиновi, i ми пiд ошелешенi погляди ментiв вiд’iжджаемо. Їхнiй газик лишаеться пильнувати полякiв. За кiлька хвилин один з полякiв залишае авто i заходить в готель. Ми зустрiчаемося бiля кiоску i домовляемось на сьому на цьому ж мiсцi. Все одно iм треба поселитися, розпакуватися й пообiдати.

Я зиркнув на годинника, пора було рухатися в «Кентавр» на здибанку зi Славком.

В «Кентаврi» Тенгiз вiдразу рушив обстежувати столики у пошуках вiдповiдноi поживи. Я лишив на нього це захоплююче заняття, а сам пiдсiв до Славка бiля шинквасу. Славко замрiяно бавився порожнiм келишком. На другу порцiю його явно не вистачало.

– Повторiть, – сказав я бармену. – А менi шампана.

– Ти де пропадав? – зрадiв Славко.

– Ой, старий, де я тiльки не пропадав.

Я не розповiв йому про пригоди з грузином, обмежившись тiльки халепою з чекiстами.

– Але ти дурний! – похитав головою Славко. – Нащо ти погодився вiддати iм тi вiршi?

– Та я ж не дам iм ту верлiброву фiгню, котру вiн засекретив: «Украiна» – «мандолiна», а вiршованi «паровози», бо ж Югославiя соцiалiстична краiна i там теж Ленiна шанують. Бодьовi шкоди цим не зроблю.

– Бодьовi не зробиш, але собi зробиш. Ти що, дундук, не розумiеш, про що iм розходиться? Вхопити тебе на гачок! Одне завдання виконаеш, потiм друге i пiшло, поiхало.

– І що ти пропонуеш?

– Не дзвони.

Пiшли вони в задницю. Що вони тобi зроблять?

– А все ж таки менi страх як хочеться побачити здивований чекiстський писок, коли вiн буде читав «Натхнення в Ленiна черпаю, До нього на пораду йду!»

– Чи ти маеш iх за iдiотiв?

– Ну, добре, переконав. Як там Наталя?

– Сумуе. А ти чим займаешся?

– Та зустрiв тут одного кумпля. Халтурку запропонував.

– Що за халтура?

– З польськоi перекладаю.

– Дивись! Везе тобi. А я збираюся на рiднi села.