Груші в тісті

Заправляе великою командою фарцiв, мае зв’язки з лягавими.

– І ти його нiколи не стрiчав?

– З таким краще й не зустрiчатися. Кажуть, вiн навiть циганiв «поставив».

– А де його можна побачити?

– А тобi нащо?

– Цiкаво.

– Вiн бувае в «Інтуристi». Мае там свiй столик в Кавказькому залi. Пiдiйдеш до адмiнiстратора i попросиш пiдвести тебе до Левона. Вiн подивиться на тебе з-пiд лоба i скаже: «Даю тобi тридцять секунд. Якщо за цей термiн не вкладешся, тебе винесуть».

– Не зрозумiв. У що це я маю вкластися?

– За тридцять секунд маеш йому пояснити, чого приперся.

Я рiзко втратив до нього iнтерес.

– О! Франики приiхали! – несподiвано скрикнув Тенгiз.

Польське авто спинилося за кiлька крокiв вiд нас, i фарцiвники умить облiпили його, мов таргани. Я ловлю момент, коли поляк iде платити за бензину i розпитую в нього, що за товар. Виявляеться, вони iдуть з Туреччини i мають повно джинсового самопалу. Це якраз те, що треба.

– Ми берем усе, – кажу я впевнено. – Але тут небезпечно. Зустрiнемось на стоянцi позаду Оперного.

Поляковi така пропозицiя сподобалася, бо вони й так прямували до готелю «Львiв». Коли вiн повiдомив тарганам, що нiчого продавати не буде, нас знову пропекли лютi погляди. Якась жiнка навiть спробувала вголос обуритися i щось там дзявкнула, але ii зацитькали тi двое, що спiлкувалися з нами.

Ми вiд’iхали услiд за поляками. Дорогою я сказав:

– Може, спинитися десь на узбiччi i закупити товар?

– Не вийде.

Я озирнувся. Вдалинi виднiвся мiлiцейський газик.

– Тi самi?

– Напевно.

– Коли вони встигли?

– А вони постiйно всi заправки об’iжджають. Робота в них така. Ми ж iм не дали вiдчiпного, от iх i вкурвило.

– А тепер що?

– Попробуемо змитися.

На в’iздi в мiсто ми рiзко звернули влiво, тодi як поляки поiхали просто. Потiм попетляли вуличками i виiхали на Городоцьку. Я весь час зиркав назад, але газика не помiтив. Та коли ми заiхали на стоянку, де нас уже чекали поляки, раптом з-за рогу вигулькнув i наш знайомий газик.

– Ну i що тепер? – ляснув себе по колiнi Тенгiз. – Поляки просто уриють i все.

– Мусимо з ними передомовитись.

– Як? Навiть не думай до них наближатися.

Я витяг картку паперу i написав польською, що буду чекати в готелi бiля газетного кiоску. Потiм вийшов з авта i почимчикував до будки з морозивом.