Груші в тісті

Зрозумiвши, що нам «поставили капцi», ми з горя знищуемо ще одну пляшку шампана i починаемо не надто вередливим оком обстежувати всi тi огризки, якi ще зоставалися за столами.

– А я казав: давай подзвонимо Оксанi i Мар’янi, – зiтхав я.

– Ну, да, ти в нас розумний, – огризався Тенгiз. – От пацанки! А скiльки випили! Нiчого, ще попадуться нам.

Вiн перебiгае очима вiд стола до стола, але в цю пору, коли оркестра перестала грати, за столами лишалися хiба самi профури i п’янi в драбадан полячки. Поживитися явно вже не було чим.

Парочка саме таких пiдтоптаних сотворiнь гнила за сусiднiм столом i кидала спраглi погляди в наш бiк.

Тенгiз демонстративно повернувся до них спиною.

– Не дивися на них, а то ще пiдсядуть.

– Проженемо, – сказав я.

– Сумнiваюсь. Я вже стiльки вдув, що менi по цимбалах.

– Тодi якраз пора линяти.

Ще того вечора я видзвонив у гуртожитку Славка i домовився зустрiтися наступного дня в обiд у «Кентаврi».

4

На заправцi сновигають тi самi морди i зиркають на нас вiдверто вороже.

Врештi у двох здають нерви i вони пiдвалюють до нашого авта. Якiсь невиразнi рибоокi типи з прищами на обличчi, для них спихнути одну пару джинсiв – це свято, а тому таких, як ми, вони ненавидять.

– Це наше мiсце. Так що дуйте звiдси, – цвиркае один, а в самого тим часом мабуть холоне живiт вiд напруження, i очi бiгають, мов сонячнi зайчики.

– Не поняв, – кривиться Тенгiз. – Ти кому триндиш? Менi?

– Да, тобi.

– А ти не помилився? Ти знаеш, хто я?

– Не знаю i не хочу знати.

– Тодi ти просто мудак! Але нiчого, завтра ми приiдемо з Левоном, вiн тебе поставить на мiсце.

– З яким Левоном?

– А це ти в нього й спитаеш. Правда, це будуть твоi останнi слова в життi. Ясно, козел?

Я слухаю цей дiалог iз неприхованим захопленням. Ось як треба влаштовувати справи! Хлопцi перезирнулися. Але Тенгiз не дае iм оговтатися:

– Давай, валiть звiдси. Завтра розмову продовжимо.

Вони нерiшуче тупцяють на мiсцi.

– Е! Ну, ти не злися. Звiдки нам знати, хто ви.

Просто треба попереджати. Так тоже ж не можна. Приiхали, товар зняли i звалили. А ми тут цiлий день тусуемо.

– Я радий, що до вас дiйшло, чао.

Коли вони вiдiйшли, я поцiкавився:

– І хто такий Левон?

– Ти що – Левона не знаеш?

– Нi.

– Ну й мудак, – регоче Тенгiз.

– Ти чого?

– Бо я теж його не знаю.

Тепер настала черга реготати менi.

– То ти теж мудак!

– Я нi. Я принаймнi чув про нього.

– І хто ж це такий?

– Крутий чувак.