Різдвяний сюрприз

Я думав: який би подарунок зробити Маринцi? Може, дiйсно мобiльний телефон? Щоб я мiг iй завжди зателефонувати, завжди ii розшукати? Але тодi виходить, що це скорiше менi подарунок, анiж iй…

– Дивись, дивись! – обiрвала моi роздуми Маринка, обернувшись i показуючи рукою вперед по ходу машини.

Джип уповiльнив хiд. Я нахилився вперед i побачив могутнього лося, що стояв просто на дорозi. Вiн явно дивився на нас.

А ми пiд’iхали i зупинилися перед ним, як солдат перед генералом.

– Може, посигналити? – задумливо запропонував Дмитро, глянувши на годинник.

– Не треба, – попросила Марина. – Ти йому краще поблимай фарами.

Дмитро кiлька разiв перемкнув свiтло з ближнього на дальне та назад. І лось хитнув головою, розвернувся i пiшов у темний лiс.

– Бачиш! – радiсно видихнула Марина.

Лiс закiнчився раптово. Машина виринула на заснiжене поле i, здавалося, стала легшою. Тут уже не було колii, i Дмитро орiентувався по укопаних уздовж грунтiвки дерев’яних стовпах. Тут уже не було так темно, як у лiсi.

– Краса! – вигукнула Марина i обернулася, щоб менi всмiхнутися.

Попереду показалася село.

Машина зупинилася бiля присадкуватоi хатки, у трьох вiкнах якоi горiло жовте домашне свiтло.

– Приiхали! – повiдомив Дмитро i заглушив мотор.

Двi господинi – Галина Іванiвна i Ольга Іванiвна – зустрiчали нас на входi рiздвяною пiснею. Вони були сестри. Старшiй, Галинi Іванiвнi, було вiсiмдесят два, молодшiй – сiмдесят п’ять.

Як тiльки ми увiйшли до цього будинку, настрiй мiй перемiнився. Тут було тепло – навiть у передпокоi було чутно, як трiщать дрова, що горять у печi. Вся хата, що складалася з невеликоi кухоньки, зали та двох спаленьок, була прибрана i прикрашена. На вiкнах наклеенi вирiзанi з бiлого паперу янголята. У кутку зали пiд стелею на поличцi – iкона Божоi Матерi, а перед нею – палаюча свiчка. Внизу на тумбочцi пiд iконою – величезний радянський телевiзор «Горизонт», накритий вишитою скатеркою.

– Проходьте, проходьте, гостi рiздвянi! – спiвуче весело заголосили сестри-бабусi.

Залишивши у передпокоi верхнiй одяг i роззувшись, ми з Мариною пройшли до зали. Дмитро залишився. Із машини вiн перенiс до хати великий рюкзак i тепер розбирався з його вмiстом.

Старша бабуся посадила нас на диван i ввiмкнула телевiзор, знявши з нього вишиту скатертину.