Різдвяний сюрприз

– Ви поки що подивiться, а ми тут з Олечкою ще мусимо на кухнi закiнчити! – сказала вона. – Тiльки вiн у нас старенький, усе в одному кольорi показуе.

Телевiзор нагрiвався хвилини три. Потiм з’явилося зображення. Воно виявилося рожевим i тремтячим. На екранi спiвав i танцював у своему клiпi рожевий Майкл Джексон.

До вiтальнi зайшов Дмитро.

– Ну, як вам тут? – запитав вiн весело.

– Клас! – вiдповiла Маринка. – І бабусi чарiвнi! Де ти iх знайшов?

– Комерцiйна таемниця! – посмiхнувся Дмитро.

– Ти в телевiзорах розбираешся? – запитав його я.

– Уже пробував, – Дмитро махнув рукою. – Тут справа не в телевiзорi. Або антена така, або взагалi якiсь перешкоди в повiтрi… Можу перевести на чорно-бiле!

– Нi, нехай уже краще все буде рожевим! – погодивсь я.

Знову зайшли бабусi – у кожноi в руцi по складенiй вишитiй червоними пiвниками скатертинi. Спочатку вони вдвох накрили стiл важкою скатертиною, потiм, поверх неi, другою.

– А чому двi скатертини? – поцiкавилася Маринка.

– Так мае бути, за традицiею, – вiдповiла голосом доброго екскурсовода молодша бабуся Ольга Іванiвна. – Нижня скатертина для предкiв, а верхня – для нас.

Потiм старша бабуся попросила молодшу порахувати, скiльки нас.

– Шестеро, – вiдповiла молодша.

І вони розставили навколо столу шiсть стiльцiв.

Я перерахував усiх присутнiх. Вийшло п’ять. Подумав, що ми чекаемо когось iще. І знову спрямував свiй погляд на телевiзор.

А бабусi тим часом не поспiшаючи накривали на стiл. У центрi столу поклали одна на одну три паски – три круглi хлiби з дiркою в серединi. У цю дiрку поставили високу свiчку. Потiм розставили навпроти кожного стiльця тарiлки, розклали виделки-ложки.

– Ти коли-небудь по-справжньому Рiздво вiдзначав? – запитала мене Марина.

Я похитав головою.

– Тодi тобi обов’язково сподобаеться! – сказала вона й усмiхнулася.

А в цей час старша бабуся занесла та поставила на стiл великий глиняний горщик, накритий кришкою. А молодша з Дмитром принесли двi тацi й переставили на стiл iз десяток страв з рибою, варениками та голубцями.

Пiсля цього обидвi бабусi й Дмитро запитально подивилася на нас iз Мариною.

– Що, сiдати? – запитав я.