На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Автор
Дата выхода
25 мая 2020
🔍 Загляните за кулисы "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Франческо Петрарка) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Отець гуманізму», один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, славетний латиніст, прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами та монархами, Франческо Петрарка (1304—1374) за життя часто думав і писав про смерть, а слави у віках зажив як неперевершений співець кохання.
«До нащадків моє послання» (1350) – автобіографічний твір,
своєрідний заповіт прийдешнім поколінням. Це розповідь обдарованого європейця, що вже чогось досяг, але, попри кризу середнього віку, не припиняє шукати свого місця в житті, хоче справити краще враження на спільноту, а найперше – на себе самого.
«Таємницю мого зцілення, або Книгу бесід про байдужість до мирського» (1343) називають щоденником духовної кризи. У деяких перекладах твір виходив під назвою «Сповідь». «Таємниця…» побудована як уявний діалог Петрарки з Блаженним Августином. Упродовж трьох діб учасники діалогу цитують Вергілія, Цицерона, Сенеку і самого Петрарку. Саме байдужість до мирського є способом зцілення, який пропонує Петрарці Блаженний Августин.
📚 Читайте "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Але, напевне, не одне й те саме – стати вигнанцем чи народитись вигнанцем. Якщо для Данте батькiвщина – це те, що у нього забрали, чого позбавили, то для Петрарки вiтчизна – це мрiя, до якоi йому вiльно прагнути. Вiн нiколи не нарiкае, як Данте, на «солоний хлiб чужини». І якщо тосканець Данте, подорожуючи мiстами Апеннiнського пiвострова, вiдчувае себе вигнанцем на iталiйськiй землi, то Петрарка любить Італiю, не виокремлюючи в нiй «малоi батькiвщини». Для тосканця Петрарки тогочасна Європа, роздiлена на – часто ворожi одне до одного – королiвства, князiвства, дукати, маркграфства, – це Європа без меж i без кордонiв.
Зрештою, найрiднiший дiм вiн знайшов собi не в Італii, а там, де найбiльш затишно почувався, – у невеличкiй долинi серед гiр Провансу, що так i називаеться: Воклюз – «Мiжгiр’я» (Vaucluse, фр.
Струменi кришталевi яснi,
в яких скупалась
едина та, яку кохаю;
i дерева гiлки приязнi,
на якi спиралась
(я, зачарований, зiтхаю), —
духмяне рiзнотрав’я гаю
квiтчало у стебельця
янгольське лоно, —
ефiр, у владi Купiдона,
де чар очей менi розкраяв серце:
священнi води й луки,
моеi слухайте слова розпуки!
Коли так небо повелiло,
що я на присуд долi
навiк своi склепити очi мушу,
волiю упокоiть тiло
у вашiм чуйнiм колi,
щоб горi вiдпустити голу душу.










