Поезія (1837 - 1847)

Поезiя (1837 - 1847)

Тарас Григорович Шевченко

Тарас Григорович Шевченко

Поезiя 1837-1848

1837

ПРИЧИННА

Реве та стогне Днiпр широкий,

Сердитий вiтер завива,

Додолу верби гне високi,

Горами хвилю пiдiйма.

І блiдний мiсяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синiм морi

То виринав, то потопав.

Ще третi пiвнi не спiвали,

Нiхто нiгде не гомонiв,

Сичi в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипiв.

В таку добу пiд горою,

Бiля того гаю,

Що чорнiе над водою,

Щось бiле блукае.

Може, вийшла русалонька

Матерi шукати,

А може, жде козаченька,

Щоб залоскотати.

Не русалонька блукае:

То дiвчина ходить,

Й сама не зна (бо причинна),

Що такее робить.

Так ворожка поробила,

Щоб менше скучала,

Щоб, бач, ходя опiвночi,

Спала й виглядала

Козаченька молодого,

Що торiк покинув.

Обiщався вернутися,

Та, мабуть, i згинув!

Не китайкою покрились

Козацькii очi,

Не вимили бiле личко

Слiзоньки дiвочi:

Орел вийняв карi очi

На чужому полi,

Бiле тiло вовки з’iли —

Така його доля.

Дарма щонiч дiвчинонька

Його виглядае.

Не вернеться чорнобривий

Та й не привiтае,

Не розплете довгу косу,

Хустку не зав’яже,

Не на лiжко, в домовину

Сиротою ляже!

Така ii доля… О Боже мiй милий!

За що ж ти караеш ЇЇ, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькii очi?… Прости сироту!

Кого ж iй любити? Нi батька, нi неньки,

Одна, як та пташка в далекiм краю.

Пошли ж ти iй долю ? вона молоденька,

Бо люде чужii ii засмiють.

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокiл убив?

Сумуе, воркуе, бiлим свiтом нудить,

Лiтае, шукае, дума ? заблудив.

Щаслива голубка: високо лiтае,

Полине до Бога ? милого питать.

Кого ж сиротина, кого запитае,

І хто iй розкаже, i хто тее знае,

Де милий ночуе: чи в темному гаю,

Чи в бистрiм Дунаю коня напова,

Чи, може, з другою, другую кохае,

Їi, чорнобриву, уже забува?

Якби-то далися орлинii крила,

За синiм би морем милого знайшла;

Живого б любила, другу б задушила,

А до неживого у яму б лягла.

Не так серце любить, щоб з ким подiлиться,

Не так воно хоче, як Бог нам дае:

Воно жить не хоче, не хоче журиться.

«Журись», ? каже думка, жалю завдае.

О Боже мiй милий! така твоя воля,

Таке ii щастя, така ii доля!

Вона все ходить, з уст нi пари.