Нічний молочник

Вiн любив вiскi. У барi ще пляшок з десять стоiть, усi рiзнi. Всi подарованi вiдомими особами, полiтиками. Вiн же iх лiкував…

– Як це лiкував? – здивувалася Веронiка. – Вiн же аптекар, а не лiкар!

– Вiн був практикуючим аптекарем. На замовлення створював iндивiдуальнi лiки, навiть за забороненими старими рецептами. До нього навiть наша Юлечка ходила! Вiн iй робив сильнодiючий засiб вiд утоми. Казав, що побiчнi ефекти дуже сильнi. А вона йому: «Не боюсь я нiяких побiчних ефектiв!». А потiм уже й iншi лiки замовляла, але вже сама не приходила.

Присилала помiчника, лисого такого, ти його по телевiзору напевне бачила… Е, чого це ми про них? Ну ось, бар вiдтодi й повний iноземних пляшок.

Вона наповнила срiбнi чарки.

– Так-от, – знову заговорила вона, мов вертаючись до втраченоi нитки розповiдi. – Я проти того, щоб закопувати. Закопувати, викопувати… Давай-но вип’емо за його свiтлу пам’ять! Думаю, тепер без нього багатьом важко. На те, що вiн робив, iншi просто б не зважились!

Веронiка пригубила вiскi.

Тепло незнайомоi властивостi потекло вниз, дорогою зiгрiваючи ii гортань i нiби нагадуючи iй про шлях, яким рухаються у тiлi всi стороннi рiдини.

– Тут його можна кiлька рокiв зберiгати, хоч i дорого, – продовжила вдова, допивши вiскi до дна. – Це ж приватний морозильник. Переважно для iноземцiв, яких вiдвозять для поховання до себе, за кордон. Ну, розумiеш, поки родичi приiдуть, поки всi документи зберуть, i так далi. Мiй Едiк тут чи не единий киянин. Але йому тут уже недовго бути… Ми його небавом додому заберемо.

Веронiка пiдвела на вдову переляканий погляд.

У вiдповiдь Дарiя Іванiвна усмiхнулася.

– Тут неподалiк майстерня е, – вона перейшла на шепiт. – Там ранiше з улюблених песикiв i котикiв робили опудала. Але вони нещодавно у нiмцiв купили лiцензiю на пластилiзацiю мерцiв.

– А що це? – спитала Веронiка, знову вiдчувши холодок на своiй шиi та щоках.

– Це як бальзамування, але дешевше, швидше й довговiчнiше, – пояснила Дарiя Іванiвна. – До того ж можна замовити будь-яку позу померлого, а потiм за доплату ii змiнювати.

Вiн би схвалив цю iдею, Едiк любив науку. Вiн перед смертю на замовлення своеi постiйноi клiентки розробляв особливi лiки. Вiд страху. Назвав iх «Антизаець».

У руках вдови зблиснула металева фляжка з вiскi. Благородний напiй з рiзким запахом полився тонкою цiвкою до чарки Веронiки. Дарiя Іванiвна пiдняла погляд на супутницю й продовжила пошепки:

– Можливо, його через цi лiки й убили.