Нічний молочник

Та й телевiзор любила подивитись! – зiзналась Ірина з усмiшкою. – Мама менi з дитинства товкмачила: повторюй усе вголос за телевiзором, будеш красиво говорити! У нас же, самi знаете, як балакають. А мамi й телевiзор не допомiг.

– А працюете ким? – не вгавав Єгор.

Погляд Ірини зупинився раптом на його чорнiй слухавцi. Вона прослiдкувала очима за дротиком, який губився пiд комiром пiджака. Розсмiялася.

– Що, таемна у вас робота? – всмiхнувся Єгор.

– Це у вас таемна, – розслабилася, адже розмова вiддалялася вiд ii проблем.

Єгор саме пiдняв над своiм горнятком фарфоровий дзбаночок з гарячим молоком. Завмер на мить.

– Так, – видихнув не без подиву. – Рiдкiсна у вас професiя!

– Закiнчиться молоко, буду iншу роботу шукати, – легко вимовила Ірина.

– Вам? – Єгор пiднiс дзбаночок з молоком до ii фiлiжанки.

Ірина кивнула.

«Тiрамiсу» танув у ротi. У кав’ярнi зазвучав негучний джаз. Єгор пив каву, маленькою ложечкою брав шматочки соковитого тiстечка й клав iх до рота.

– Вам не обов’язково бути такою вiдкритою i щирою, – сказав вiн раптом стурбовано. – Ви так легко про себе розповiдаете!

Ірина знизала плечиками. Їй було гаряче в пальтi, але ж не знiмати його зараз. Тим бiльше, що у неi там, пiд пальтом, геть безлика салатова кофтинка поверх рожевоi блузки i довга вовняна спiдниця, якiй уже рокiв п’ять i жодне перефарбовування iй нового життя не подаруе.

– П’ятий, ти де? – прошипiв механiчний голос з боку слухавки.

– Бiля Будинку офiцерiв, – вiдповiв Єгор.

– Тут одна вагiтна в чорному пальтi крутиться бiля оглядового майданчика. Може, та, що позавчора вбитися хотiла?

– Зрозумiв, – сказав Єгор. – Постеж! Я швидко!

– Вам треба йти? – спитала Ірина.

– Нi. Хочете ще кави?

Ірина не хотiла.

– Знаете, Іро, – Єгор нахилився над столом i перейшов на жартiвливо-змовницький шепiт. – У мене дiйсно таемна робота. Про своi таемницi я, звiсно, розповiдати не можу, ось чужi можу взнати! Можу й про вас взнати, якщо захочу.

– Таемницi? – перепитала Іра.

– Ну, хто, з ким, чому? Ви газетку «Бульвар» читаете?

– Читаю, – зiзналась Ірина. – А ви будь-якi таемницi можете взнати?

– Будь-якi, крiм державних.

Іра замислилась. Подивилась уважно в очi Єгора. Його карi очi були серйознiшi, нiж вуста. На вустах застигла жартiвлива посмiшка.

– Знаете, я б хотiла взнати…

Єгор нахилився ще ближче до Ірини, ледь свою фiлiжанку лiктем не перекинув.