Нічний молочник

– Допивайте! Через п’ять хвилин можна буде доброi кави випити!

Ледве приховуючи радiсть, Ірина вихилила свое «Маккофi» одним ковтком i глянула на Єгора знизу вгору, як старанний пiонер, що цiлковито довiряе своему вожатому.

Добру каву, як виявилося, варили за два кроки вiд уже знайомого Іринi гастрономчика.

У кав’ярнi було тепло i затишно. Єдиною незручнiстю для Ірини стало те, що пальто i хустку потрiбно було зняти. Вона отак i завмерла мiж столиком i вiшаком, на який Єгор уже прилаштував свое довге шкiряне пальто.

– Та сiдайте так, аби вам було зручно! – сказав вiн, помiтивши збентеження дiвчини.

Вона глянула на нього з вдячнiстю. Розстебнула пальто, попустила хустину, а потiм зсунула ii назад так, що вона лягла iй на плечi й перетворилася на нiжно-смарагдову шаль.

– Де ви знайшли таку красу? – спитав Єгор.

Ірина всмiхнулася. Розповiдати про те, що будь-яку рiч можна перефарбувати й носити, наче нову, iй не хотiлося. Особливо йому, який сидiв у дорогому темному костюмi з бордовим галстуком на бiлiй сорочцi.

Пiдiйшла дiвчина у бiлому фартушку.

– Два «американо» i… – Єгор обернувся до Ірини, – коньячок?

– Менi не можна.

– Тодi тiстечка! – Єгор знову глянув на молоденьку офiцiантку. – Якi у вас сьогоднi найсвiжiшi?

– У нас усi свiжi! Вiзьмiть «Тiрамiсу»!

– Гаразд. Два!

Дiвчина вiдiйшла.

– То ви зовсiм не п’ете? – у голосi Єгора вчувався трохи образливий для Ірини подив.

Вона глянула в його карi очi. Заперечливо похитала головою.

– Моiй доньцi три мiсяцi, – сказала Іра.

– Доньцi три мiсяцi i ви щодня на роботу iздите?! А з нею хто? Чоловiк?

– З нею мама, – радiсть вiд зустрiчi покинула Ірину. Їй менше за все хотiлося розповiдати цьому красивому чоловiковi про себе. Адже розповiдати про себе – це перелiчувати своi проблеми. Майже жалiтися! А чужi проблеми вiдштовхують. Ірина по собi це знае. Щойно хто-небудь малознайомий починав дiлитися з нею своiми проблемами, як хотiлося заткнути вуха пальчиками й вiдiйти вбiк.

– А чоловiка нема, – трохи веселiше додала Ірина. – Вигнала я його. Та вiн же й чоловiком менi не був!

– І живете там, у Липiвцi? – знову спитав Єгор.

Вона кивнула.

– А звiдки у вас така мiська вимова?! – щиро здивувався Єгор. – Я ж також народився у тих краях, за Кодрою. Але вирiс тут, у Киевi.

– Я вчилась у Киевi.