Нічний молочник

Іра помiтила, що з високого хутряного комiра його пальта до вуха йшов чорний дротик, що закiнчувався маленьким чорним навушничком, завбiльшки з муху, бiля самого вуха. Вона бачила такi штучки по телевiзору, iх зазвичай мали люди, що охороняли президента.

«Вiн зараз пiде геть», – збагнула Іра, i iй просто захотiлося плакати. Не тому, що вiн пiде, а «погана» кава в ii скляночцi ще не допита. Просто вiн, з цiею чорною штучкою у вусi, здався iй людиною, яка досягла здiйснення своеi мрii. Спокiйний, приемний, самовпевнений…

– Ви ж постiйно гуляете в парку, – посмiхнувся Єгор.

Вона кивнула, i ii губки приязно вигнулися.

– Я вас знайду. Може, й сьогоднi. З мене тепер смачна кава!

– Та й ця непогана, – стиха мовила Іра.

Єгор усмiхнувся, грайливо моргнув обома очима i вийшов з крамницi.

«Вiн вiд мене вищий майже на цiлу голову!» – зрозумiла Ірина i здивувалася цьому вiдкриттю.

– Гей, дай гривню! – прошепотiв бородатий бомж, який став перед нею у своему облiзлому драповому пальтi й черевиках без шнурiвок.

– Менi холодно!

Іра пiрнула рукою в кишеню, вийняла дрiбняки, вiдрахувала гривню й висипала ii в простягнуту долоню бомжа.

– Добре! – сказав той замiсть «дякую» i, озирнувшись, рушив до жiнки у дорогiй дублянцi, яка щойно зайшла до цього маленького гастрономчика.

Іринi теж стало холодно. Вона допила каву й вирiшила повернутися в тепло ii «молочноi кухнi».

Вхiднi дверi були вiдчиненi, тож Ірина ввiйшла, але ii тут-таки потiснили двое чоловiкiв в однакових синiх куртках, що заносили досередини великий металевий бiдон.

Вони пронесли його коридором i, вiдчинивши подвiйнi дверi, якими той коридор закiнчувався, зникли в наступному, набагато розкiшнiшому, де на пiдлозi лежала килимова дорiжка, а на стiнах висiли картини. Що було зображено на тих картинах, Іра не встигла роздивитися. Подвiйнi дверi зiмкнулися синхронно.

– Іринко, на плитцi ще каша лишилася, – ласкаво мовила до неi нянечка Вiра. – Роздягайся, проходь!

Іра кивнула, не вiдводячи погляду вiд подвiйних дерев’яних дверей.

– А що там, за тими дверима? – запитала вона вже у кухнi, озираючись на нянечку, що наливала iй до миски вiвсянку.

– Туди клiенти й клiентки заходять з центрального входу. Лiкар-консультант у кабiнетi приймае. Попереднiй лiкар був китаець, а теперiшнiй, кажуть, з Москви приiхав, – прошепотiла лiтня нянечка. – А ми тут з тобою – кухоннi. Нам туди не можна.

Іра кивнула з розумiнням.